за зграйками людей, які збиралися, щоб отримати дозвіл назавжди покинути Радянський Союз. Це називалося «виїзд на ПМЖ». Чимало з моїх однокласників виїхали – хто за радянської влади, хто після. Географія нашого класу – Ізраїль, Німеччина, Австрія, США, Канада, Австралія…
Невдоволення ситуацією, що склалася, готовність змінити долю оточували мене з самого дитинства.
Батько був членом КПРС. У 1979-му чи 1980 році йому пощастило – у складі офіційної делегації він відвідав Італію, країну з найсильнішою в Західній Європі комуністичною партією. Він побував у Римі, Венеції, Флоренції. Після цієї поїздки батько дуже змінився. Згодом він розповідав, що в Італії розчарувався в комунізмі – надто очевидним виявився розрив у рівні життя між «тут» і «там».
З поїздки батько привіз безліч фотографій. Я і тепер, буваючи в Італії, переживаю емоційний сплеск, а тоді ці знімки просто розривали свідомість. Уперше я опинився за кордоном лише 1994 року.
Батьки працювали у проектних інститутах, не пов’язаних з ВПК. На двох вони заробляли карбованців триста – триста п’ятдесят. На початку 1980-х імпортні джинси на чорному ринку коштували 120 карбованців, кілограм яловичини на колгоспному ринку – 4–5 карбованців. Життя від зарплати до зарплати – справжня бідність.
Мені було 12, коли батьки розлучилися.
Вчився я добре і мав, як це називалося тоді, активну громадянську позицію – був заступником секретаря комітету комсомолу з ідейно-політичної роботи, регулярно проводив політінформацію в актовому залі школи. Двічі чи тричі доповідав про розклад капіталістичного суспільства в Італії та інших країнах Заходу. Був капітаном шкільної команди КВК.
З дитинства я запоєм читав газети – це, мабуть, передалося мені від батька. Коли ми приїжджали на море, я йшов до газетного кіоска й купував цілий стос видань – досі у пам’яті зберігся характерний запах друкарської фарби.
У 1986 році я взяв рекомендацію у директора школи і пішов працювати позаштатним кореспондентом в газету «Ленінська зміна», яку видавав обком комсомолу. Перша моя публікація була присвячена надзвичайній події: до фруктового саду на території школи забіг дикий кабан. Мисливці оточили місце й приспали звіра. Звідки він узявся, так і залишилось таємницею.
Наступним пунктом мого маршруту став «Вечірній Харків». Заснована 1969 року під час «шелестівської відлиги»[8], газета видавалася спочатку тільки українською (я писав замітки російською, а потім зі словником перекладав їх українською), згодом перейшла на двомовний формат, а сьогодні випускається лише російською.
Життя навколо стрімко змінювалося. Йшла горбачовська перебудова. Один з переломних її моментів став піком моєї юнацької кар’єри.
У березні 1988 року газета «Советская Россия», що відбивала погляди найтвердолобіших комуністів, опублікувала статтю викладача Ленінградського технологічного
Петро Шелест – перший секретар ЦК КПУ в 1963–1972 роках. Справжньою причиною зняття з посади вважалося надто лояльне ставлення до української національної інтелігенції.
