справді допомогла зменшити витрати на взаємодію всередині виконавчої влади, визначені чинною Конституцією України.
Взимку 2016-го я набагато тверезіше дивлюся на наші перспективи, ніж у перші місяці роботи в адміністрації. Я, як і раніше, вірю у велике майбутнє України, але шлях до нього буде не таким рівним, як вбачалося нам влітку – восени 2014 року. Тоді я думав, що за наявності потужної команди реформаторів ми зможемо за 7–8 років впритул наблизитися за рівнем життя до Польщі – незважаючи на те, що на той момент розрив між нашими країнами складав, за різними оцінками, від двох з половиною до трьох з половиною разів. Я виходив з доказу від протилежного: нам вдається підтримувати стерпний рівень життя, незважаючи на страхітливу корупцію та кричущу неефективність. Бізнес залишається на плаву, долаючи величезну кількість перешкод, – а як би він працював, коли б їх не було! В Україні мільйони освічених, розумних людей, які можуть бути успішними у найрізноманітніших сферах. Справа за малим – зібрати потужну команду реформаторів, мотивовану на те, щоб цього досягти.
Успіх країни став би й моїм особистим бонусом. Так я думав у червні 2014 року, так думаю й тепер.
У вересні 2015-го журналіст-розслідувач, нині член президентської фракції у парламенті Сергій Лещенко включив мою скромну персону до «тіньового уряду». Підстави: «Борис Ложкін – не просто глава Адміністрації Президента. Це також кадрове агентство»[7].
Вдячний Сергієві за комплімент. Восени 2014-го я справді активно допомагав шукати кандидатів у міністри. Ідея про залучення іноземців в уряд та на керівні посади у держкомпаніях – моя, і я вважаю це приводом для гордощів, а не для виправдань. Стратегія «інфікування» української держави успішними менеджерами з-за кордону допомогла й у створенні антикорупційних механізмів. Зібрана у жовтні 2014 року Юрієм Косюком група грузинських експертів, яку очолював колишній міністр юстиції та генпрокурор Грузії Зураб Адеїшвілі, розробила покроковий план запуску Національного антикорупційного бюро.
Я завжди сприймав свою посаду як менеджерську і вважав своїм завданням вибудувати ефективно працюючу систему, а не власний публічний імідж. Сьогодні я бачу, що з деяких проблем мені варто було активніше й чіткіше артикулювати свою позицію.
Чи роблять мене ці факти членом якогось «тіньового уряду»? За мого урядування адміністрація ніколи не прагнула керувати Кабінетом Міністрів. Я надто добре пам’ятаю, що протистояння президента Ющенка та прем’єра Тимошенко після Помаранчевої революції закінчилося реставрацією влади Януковича. Я запропонував створити Національну раду реформ з єдиною метою – не допустити розколу у владі в критичний момент української історії. У той же час безглуздо було б заперечувати, що поділ виконавчої влади на дві гілки – президентську і прем’єрську – ставить Україну в дуже непросте становище. Аби вирішити цю проблему, країні необхідно якомога швидше визначатися з формою правління й переходити або до президентської, або до парламентської республіки.
Розділ
http://nv.ua/opinion/leshenko/tenevoe-pravitelstvo-70011.html.
