Треба усім ярміс дати!
Передерій (набік). Іч, стара лисиця – хитра! Ніяк її на слід не налучиш.
Храпко. Я ще мало й сказав – 200 рублів. Знаєте ви, яке це діло?… Сиріт обижати, удовицю обіходити. Воно ж, може, є хто там, над нами, перед котрим прийдеться й одвіт дати…
Передерій (уїдливо). Тобто – щоб було за що одвіт давати?!
Храпко. То вже – його воля, його й сила! Чи прийдеться – то й прийдеться; а менше, кажу, не можна.
Перепадя. Х-хе!.. Так не можна, кажете?
Храпко. Не можна.
Перепадя. Що ж його в господа милосердного робити? І зараз усі гроші?
Храпко. Та гроші можна й опісля, а тепер тільки условіє таке зробимо.
Перепадя. А що будемо, Іван Петровичу, робити?
Передерій (набік). Бий тебе, сила божа! Казав, дурню, мовчи; ніт, патякає! (До Перепаді). Що ж робити? Що хоч, те й роби: твоє діло – не моє.
Перепадя. Може, я ще з жінкою дома пораюся?
Храпко (насуплюючи брови). Як хоч. Тільки тоді вже не 200, а 300 буде стояти.
Перепадя. Як? Тобто за те, що я пораюся з жінкою – сотня рублів набіжить?
Храпко. За те ж. (Помовчавши). Знаєш, я чоловік прямий…
Передерій (набік). То-то тебе так і скандзюбило!
Храпко. Правду люблю, по правді роблю…
Передерій (набік). А щоб ти нею подавився!
Храпко. Ти от кажеш: піду до жінки, пораюся. Хіба я не знаю, до якої жінки ти підеш? Оце прийшов до мене… 200, мов, рублів праве… А піду до другого – може, другий менше візьме. Та так і ходитимеш, чужі пороги оббиватимеш. Воно ж тобі нічого – тільки чоботи топчеш, а другим – час гаєш; а той час, може, більше сотні стоє. То от ти й знай: за поріг вийдеш, та назад вернешся – вже 300 рублів… Куй залізо, поки воно гаряче!
Передерій. Ох, куме, куме! Не думав я, що ви такий.
Храпко (передражнюючи). Ох, куме, куме! І я не думав, що ви такий.
Передерій. Я думав, що ви на кума вважите.
Храпко. А я думав, що кум на кума вваже, не стане йому часу гаяти ради чужого чоловіка.
Перепадя. Та годі вам, Іван Петровичу! Що ж, коли менше не можна… то вже таке діло: не можна – й не можна; вже чи двісті рублів – то й двісті. А земля ж то моя буде?
Храпко. У тебе є свідителі, що ти володів нею?
Перепадя. А як же! Це ж усе містечко знає.
Храпко. То земля твоя буде.
Перепадя. Навіки?
Храпко. То вже я не знаю, чи навіки, чи ні. Може, ти її кому продаси.
Перепадя. Та то вже моє діло. А чи суд одсуде?
Храпко. Мировий одсуде і з'їзд одсуде; а далі – я не знаю.
Перепадя. Та вже ж коли тут одсудять, то й далі так буде.
Храпко. Може… не знаю.
Перепадя. То що ж? Будемо кінчати діло.
Храпко. Отак краще. Чи кінчати,
