style="font-size:15px;"> Храпко (пише). Оце і все.
Перепадя (подаючи десятирубльову бумажку). Звольтесь вам.
Храпко. Давай, давай. От і гаразд; отак би й зразу, без клопоту та без торгу. (Глянувши на Передерія, що сидить похнюпившись). А чого ти, куме, так зажурився?
Передерій. Від того, що кум уважив.
Храпко. А що кумові таке?
Передерій. Не скажу. Не вважив кум – і я не скажу. Прощайте (дає руку).
Храпко. Ваша воля, ваша й сила! Прощайте. (Собі дає руку). Видно, що кум і собі встряв у чужий огород?
Передерій. Не скажу! не скажу! (До Перепаді). Ходімо вже.
Перепадя. Бувайте здорові. (Кланяється, і обоє виходять).
Вихід IV
Храпко (сам). Це щось воно за знак… Уже Передерій так не встряне: тут щось та є, щось кум замишляє таке. Отже й пішов так, і не сказав. Та ну, мене не проведеш! І ми – з усами, тільки, кажуть, нос не оброс… Дознаємося… Постій. (Підходе до дверей, гукає). Явдохо! Явдохо!
Явдошка (з-за кону). Чого?
Храпко. Скажи Прісці, щоб кликнула до мене Кирила.
Явдоха (з-за кону). Кирило біля бджіл, у пасіці.
Храпко. То що? Не кине хіба бджіл на час?
Явдоха (з-за кону). Добре.
Увіходе жінка, ведучи за руку дівчинку.
Вихід V
Молодиця(бере за голову дівчинку і, нахиляючи, шепче). Проси.
Дівчинка. Паноцьку!
Молодиця. Паночку-лебедочку! І помилуйте, і пожалуйте!
Храпко (озирнувшись, плює). Тьфу! Якого ви чорта? Аж злякали – дивись!
Дівчинка (становиться навколішки). Паноцьку! помилуйте.
Молодиця. Ой, лишенько наше! горенько тяжке! Помилуйте, паночку…
Храпко (стоїть, дивиться. Спокійно). Ну, ще!.. Ну, що ще далі буде? Ну-ну!..
Молодиця. До вашої милості, добродію. Помилуйте нас… Діточки малі… їсти нічого…, А він пішов, сучий син!., закрився очима й плечима., швендяє там по чужих краях… А тут посліднє добро беруть… хату цінують… Помилуйте нас і пожалуйте! (Становиться на коліна, плаче).
Дівчинка. Паноцьку! помилуйте.
Храпко. Та якого ви чорта до мене? Не реви, а толком кажи!
Молодиця. О горенько наше нежданне! Пропала я, бідна, з малими діточками!
Храпко (сердито). Та не скавучи, кажу. Кажи: чого тобі треба?
Молодиця(з плачем). Боже мій! Хату продають… Мою таки хату, батьківську цінують!
Храпко. Хто цінує? За що цінує?
Молодиця. Та я й сама не знаю, що він, розсучий син, наробив… У кого там гроші брав… де він їх дівав… А тепер моє добро… добро моє пропадає! (Плаче).
Храпко. Хто такий розсучий син?
Молодиця. Чоловік мій, бодай йому добра не було!.. Він, каторжний, щоб його зашморгнуло там, клятого!
Конец
