міста він бачив себе у величезному, на всю стіну, дзеркалі. Безперервна гра хлопчика, а потім і юнака з перевдяганням: з антикварними дрібничками, жіночими прикрасами, шовками, вишуканими французькими парфумами – була початком творчості. Він створює вишукані інтер’єри в кутку власної кімнати, що сприймалося як диво, збережене з часів непу. О, манірні і пихаті тифліські красуні того часу!.. Вони зберегли блиск та манери минулого життя. І в революційному чаду тогочасного суспільства вони залишили у серці вразливого юнака незгладний слід».
Його однокласниця зі школи балету багато десятиріч по тому згадає, що спочатку вони не товаришували. Вона остерігалась екстравагантності молодого танцівника, того, як він заливисто реготав, дзвінко співав, як його великі веселі та лукаві очі бачили буквально всіх і все. Вона його підкреслено обминала. Якось навесні на вулиці зухвалий водій облив дівчину потоком бруду. І Сергій, як тут вродився: підбіг до неї і, ввічливо розкланявшись, почав галантну розмову. Вона, не встигнувши зітерти бруд зі свого обличчя, відповідала йому в тій же манері. Обидва робили вигляд, що ніякої грязюки від автомобіля немає. Нарешті, ввічливо розкланявшись, вони розійшлися врізнобіч. Сергій не проминув нагоди.
Я гордий тим, що мій диплом підписаний і вручений Довженком
Москва. вдік. 1945 – 1952
У 1945–1946 роках він поліпшує свою майстерність вокалу в Московській консерваторії під керівництвом Н. Дорліак, дружини С. Ріхтера. У 1946 році віддає перевагу кінематографові. У ВДІКу Параджанов отримав вищу освіту, він стає режисером під керівництвом корифеїв радянського кіно І. Савченка (1906–1950), О. Довженка (1894–1956). З червоним дипломом він приїжджає знімати фільми до Київської кіностудії (нині ім. О. Довженка).
А першокласниця Світлана Щербатюк, майбутня муза Параджанова, у 1948 році разом з батьками залишає Київ. До 1949 року Іван Омелянович Щербатюк працював дипломатом у Канаді.
У ВДІКу Майстер учиться на одному курсі з майбутніми режисерами О. Аловим, Г. Мелік-Авакяном, В. Наумовим, Ю. Озеровим, М. Хуциєвим. Його перший учитель І. Савченко зняв фільм «Богдан Хмельницький» (1941) і став в СРСР одним з перших, хто робив повнометражні кольорові картини («Старовинний водевіль», 1946). Савченко довірив здібному студентові допомагати йому у створенні фільмів про Велику Вітчизняну війну, про один з «десяти сталінських ударів», «Третій удар» (1948) та про Шевченка – «Тарас Шевченко» (1951).
Савченко пішов з життя після того, як у 1950 році у Києві політбюро ЦК України відхилило фільм «Тарас Шевченко».
Юний студент та помічник Савченка Параджанов приїхав до Тбілісі за дефіцитними у той голодний час гарбузами, щоб для зйомок епізоду вечора напередодні Івана Купали проколоти в них «очі» й усередині запалити свічки. Одночасно він вирішив начальнику одного з місцевих радзакладів розмалювати кабінет біблійними сюжетами, святими.
Якраз у серпні 1948 року в Тбілісі готувалися приймати
