і «старі», прості драгуни й унтер-офіцери – зірвалися з ліжок. Теодора, правда, ця команда зненацька не застала. Звиклий вставати дуже рано, він прокинувся ще до побудки, але продовжував лежати. Не знав, чи можна підніматися самовільно. Чекати довелося недовго, тому коли сонні товариші зривалися з-під теплих ковдр, він вже був готовий до усіх несподіванок.
Сніданок, на який їх повели після того, як вони одягнулися і привели себе до порядку, приємно вразив. Знову м’ясо і незвичний смак кави. Лише декілька разів Теодорові довелося її пити. Перший раз його пригостив Петро Чаус. Тоді вона видалася гіркою і несмачною. Тепер же до неї додали більше цукру, і Теодор подумав, що полюбить її.
Після сніданку усіх двадцятьох новобранців повели до складу, де на них вже чекав кадет Кокулєску. Всередині будівлі стояв довгий стіл, на одному краю якого сидів писар, а інший поки що залишався порожній. Ще один драгун – дебелий відгодований солдат – терпляче чекав осторонь. Вздовж протилежної стіни лежала їхня амуніція.
– Зараз ви отримуєте своє спорядження, – говорив кадет. – Ви повинні берегти його як зіницю ока. За пошкодження чи втрату зброї вас чекає суворе покарання. Ґефрайтере, можете починати!
Писар подивився на покладену перед ним книгу і викликав першого драгуна. Ним виявився вже знайомий Теодору Мірча Бок. Він підійшов до столу, і огрядний драгун поклав перед ним його амуніцію. Поки писар перелічував і записував у книгу кожний предмет, кадет Кокулєску говорив:
– Ви отримаєте своє спорядження. Це карабін «Манліхер» 1895 року випуску і вісімдесят патронів. Крім того вам видадуть шаблю з піхвами. Ви побачите, що вона має клинок з помірним вигином. Шабля завдовжки близько 84 см, вширшки біля ефеса 3,7 см та товщиною близько одного. На відстані 25 см від вістря клинок має двобічне заточування, ближче до ефеса – однобічне. Піхви сталеві поліровані. Це ваша зброя, якою ви навчитеся володіти. Крім того, вам видадуть теплу куртку, драгунський шолом і ранець. Попереджаю: якщо побачу чи мені хтось скаже, що у когось вкрадуть чи поміняють будь-що, я зроблю все, щоб ви самі виказали і наказали злодія. Наступний!
Отримав своє спорядження і Теодор Засмужний. Він відійшов убік (як, зрештою, й інші, щоб не заважати наступним), приставив гвинтівку до стіни і найперше оглянув шаблю. Вона була невелика, довжиною не сягала і метра, та легка. Разом з піхвами шабля важила не більше двох кілограмів. Теодор обережно вийняв її з піхов. Шабля була злегка загнута і звужена на кінці. Там же вона виявилася двосічною, але ближче до середини загострена лише з однієї сторони.
Засмужний спробував припасувати шаблю, але ременя на мундирі не було, а тому Теодор гадки не мав, як це можна зробити. Він полишив цю спробу.
Гвинтівка, що її він узяв у руки, виявилася важкою і на перший погляд незручною. Подумалося, що не дуже приємно буде носити її усі три роки.
Зате куртка Теодорові сподобалася. Трішки довша за мундир, такого ж кольору, з темною овечою підкладкою, вона повинна
