наш Майдан зажив, як великий організм… Та найперше, що зробив мій чоловік, це закріпив на «Йолці» прапор нашого Городка,[1] аби надихатися ним до подальшої боротьби.
Перед Різдвяними святами нам випало поїхати додому, щоби взяти дещо із речей та заладнати деякі справи. А ще я дуже скучила за своїм синочком. Іван просив мене, аби я лишилася вдома і цього разу із ним не їхала до Києва.
– Не треба тобі, Маріє. Може, досить? За малого подумай…
– Івасик побуде в баби. Зубну щітку не забув? – відповіла я.
– Ні.
– Гроші?
– Є.
– Права, техпаспорт?
– Та є в машині.
Він зрозумів, що сперечатися зі мною – марна справа, і тільки рукою махнув. Я ж чогось боялася відпускати його самого, знову нахлинуло відчуття цього дежавю…
Іван узяв в одну руку сумку з нашими речами, у другу – з продуктами. Уже переступив поріг, як раптом спинився.
– Чекай! Найголовніше забув! Там я лишив нашу бухгалтерію з Майдану…
– Не вертайся – не пощастить, – сказала я.
– Тоді візьми з кімнати папочку з документами. Така зелена.
Я відразу знайшла зелену пластикову папку і встромила її у свою сумочку, виключила світло і вийшла з хати.
Розділ 4
Нечиста сила
У каміні потріскували дрова. Холодні кам’яні стіни намагалися зігрітись теплом, що ішло від вогню, однак на дотик все одно залишалися холодними: мур є мур. То тут, то там на стінах висіли оленячі та кабанячі голови, шкури… Зі стелі на грубому ланцюгу звисало колесо від воза, на якому горіли свічки, слабо освітлюючи приміщення. Сама ж кімната була заставлена кількома важкими дубовими лавами і столами.
Рипнувши, відчинилися двері на кованих завісах, усередину ввійшла дівчина у вишитій сорочці та коротенькому каптанчику. Вона прослизнула повз столи і зупинилася біля одного з них, за яким сиділо троє чоловіків.
– Що будете замовляти? – спитала дівчина.
– Борщєца з пельменями. І шашлик, – відповів один з чоловіків, що скляними очима дивився на «Меню».
– Три борщі з пельменями, три шашлики, – записала собі у блокнот дівчина.
– Да. І шоби шашличок був такий сочний, панімаєш? – додав інший – білявий, при цьому підморгнувши.
Дівчина кивнула головою на знак згоди.
– Чого бажаєте випити? Якусь горілку?
– Городоцьку давай. Чекуньку. А нє – бутилку. І пивка для ривка.
Дівчина записала і вийшла. Білявий провів її поглядом.
– А нічо така тьолочка. І кабачок нормальний…
Усі троє були у шкіряних куртках, спортивних штанах і кросівках, коротко стрижені.
– Піду на пенсію, собі такий ресторанчик організую. А шо, вся братва давно в костюмчиках ходять: мерседеси, охрана, секретутки, всі діла…
– Ага, івани васильовичі поміняли професію.
Прапор міста Городка на «Йолці» було встановлено Ігорем Сапеляком та Русланом Малявським у перші дні Революції Гідності.
