Попри невдачі, вилікуваних більше.
– Та ж і відсоток захворілих більший, – цинічно підкреслив Рогоза. – А стосовно обов’язків, я не сумніваюся, що ви вважаєте цей останній жест у житті пацієнта шляхетною милістю. Але насправді ви замазували тріщини, я б навіть сказав, цілі провалля у своїх недолугих, цинічних, нелюдських медичних експериментах.
– Розумію, ви вважаєте, що ми ставили діагнози і знищували не так і не тих. Для молодого це розчарування. Але ви будете робити те саме, просто не своїми руками. Та уявіть собі, яке нас усіх спіткало розчарування, коли надія всього людства, діти індиго, з пелюшок викохані, для яких створювалися всі умови, які не знали відмов ні в чому, покоління, яке повинно було врятувати світ, виявилося просто новою розстрільною командою, – завкафедрою замовк і більше не вимовив ні слова.
– Ми, не такі, як ВИ! – тільки і встиг крикнути Рогоза услід лікарям, яких уже виводили в глянцевий, стерильний коридор.
Кридиба з досади плакав. Пінчук сивів на очах, і на обличчі його було тупе нерозуміння від думки: як це він не вберіг себе? Проценко протирав окуляри. До Казанпупа повільно доповзав сенс усієї розмови.
– І що?! Нас, поважних людей, професорів, заслужених діячів засудили заочно на основі висновків цього зеленого від статевого дозрівання шмаркача?! Це ж ідіотизм!
– Справді? – переможно озираючись на Казанпупа, промовив своє останнє слово Проценко. «Це ж треба, – подумалося йому, – де підтвердилася моя теорія – на ешафоті!»
ЕПІЛОГ
– Професоре Рогозо, а що робити з хворим Приблудьком?
– А що тут удієш? Знищити…
Я – ТІЛЬКИ Я?
– Алло, швидка допомога? Мені хутко потрібна допомога!
– Що з вами трапилося?
– Думаю… я захворіла.
– Ви людина чи гуманоїд?
– Людина.
– Вік, ім’я, прізвище та по-батькові?
– Ткаченко Оксана Миколаївна. 23 роки.
– Що у вас болить?
– Усе.
– Які ознаки вашого захворювання?
– Ознаки? Мені вкрай погано, здається, я зараз загину.
– Яка температура?
– Не знаю. Спекотно, наче в пеклі, я б навіть сказала, припікає.
– Назвіть місцезнаходження.
– Я на заправці, на розвилці «Орта», що біля астероїдного кола, – Оксана повернулася обличчям до прозорої засувки вхідного шлюзу. Крізь нього було видно зоряний безмежний космос. Дівчина вдивлялася у скупчення планет найближчої сонячної системи. Гадала, що допомога прилетить звідти. – Я в сонячній системі… Господи, забула, що це за система! – Оксана панікувала. Терла лоба, намагалася пригадати назву, а в голові крутилося слово «Гідролокація». Чому, до чого тут гідролокація, – уявлення не мала.
– Не хвилюйтеся й не кладіть слухавку, ми встановимо ваше місцезнаходження автоматично. Поки що намагайтеся зберігати
