style="font-size:15px;"> Зізі проходить здаля.
Зизи, Зизи! Ступай сюда!
Зізі підходить з опущеними очима.
Анна Петрівна. Что это ты творишь, дрянь? Чтобы я еще от вашего братца выговоры получала?
Бєлохвостов. Ах, mа соusіnе[19], не обижайте моей крошечки! Ко мне, Зизюк, под мою защиту! Дядя в обиду не даст!
Зізі (підбігає до Бєлохвостова, плаксивим голосом). Она сама… воображает много! Через… зтого урода достается только.
Анна Петрівна. Они меня сговорились уморить! Я слабонервная, чувствительная – и вечно какие-либо дрязги! У меня голова не выдержит, – чувствую, что сейчас начнется тик… Недоставало еще, чтобы из-за вас (до Жозефіни) я слегла в постель! С пустяками в глаза лезет… Там, в Швейцарии, коров доила, а здесь обижается, если ребенок что-нибудь скажет.
Жозефіна сумна; Зізі пересміюється з Бєлохвостовим і йдуть далі.
Михайло. Ne vous chagrіnez pas![20]
Анна Петрівна. Пожалуйста, без трагедий! Скажешь Павлу, чтобы сейчас пришел ко мне: у меня тик. Я такая слабонервная, чувствительная… (Виходить).
Михайло підходить до Жозефіни й потіша її, проводячи по дорозі.
Павло (за вікном). Ну, тепер – годі! Рушайте додому! Спасибі за увагу й слухняність!
ВИХІД IV
Пашка і Михайло.
З школи виходять діти з книжками, кунштуками[21]; жарти і сміх стиха. Позаду кілька дорослих. Наостанці Пашка.
Старші. Ну, не пустуйте! Це вам не вулиця, а панський садок!
Пашка входить і озирається кругом.
Михайло (повернувся назад). Бідна оця Жозефіна! Поневіряється на чужині, без язика, без мови. Всяке аж сікається принизити, осміяти; а заступитись нема кому, і все ото гонить бідність та доля щербата! А матір яка немилосердна, жорстока! Гидко й здумати! (Зуздрів Пашку й хутко підходить). А! Здрастуй, Пашко! і ти сюди прийшла? Яким способом? (Подає руку).
Пашка. А вчитись до школи.
Михайло. Хіба?
Пашка. Авжеж! Думаєте – стара?
Михайло. Куди там! А тільки здивувало мене, що ти нічого перше не казала, а це здумала.
Пашка. А що ж? Захотілось вивчитись на гулянках читати, щоб і самій можна було бавитись отими книжечками, що ви приносили: такі занятні та втішні!
Михайло. Добре, добре єси задумала. і вивчишся?
Пашка. А чому ж ні? Аби хіть.
Михайло. А трудно здалося?
Пашка. Не так трудно, а якось ніяково з малими сидіти. От Варка Горбанівна перше ходила, то ще й проказує, аж соромно.
Михайло. Пусте! Шкода, шкода, що я не знав: я б зайшов сам проказати… А Катря де? Може, тут?
Пашка. Ні, вона дома; у неї мати чогось слабує, то ні на кого кинути. А вона б охоча була вчитись, бо вже трохи й чита, – ще за батька почала.
Михайло. Ти б її, Парасю, серце, привела коли, то ми б разом і вчилися.
Пашка. Добре. А що, вам подобається?
Михайло. Кому ж
Моя кузино (франц.)
Не сумуйте! (франц.)
Кунштуки – малюнки. Тут – абетка з кольоровими малюнками.
