називають «українським Мойсеєм».
Слід зауважити, що до Берестейської унії всі Шептицькі належали до давнього візантійського обряду. Римо-католики серед них були рідкістю. Але після унії та розділу Польщі ситуація змінилася. Саме тоді ряд єпископів православної західноросійської Київської митрополії прийняли католицьке віровчення і перейшли під руку Папи Римського. Проте вони вирішили зберегти богослужіння візантійської літургійної традиції… Звісно, віряни їхніх єпархій невдовзі пішли слідом за своїми пастирями. Та більшість аристократії, зберігаючи своє становище в суспільстві, стали римо-католиками й проголосили себе поляками.
Незважаючи на виховання в римо-католицькій традиції, двоє синів Софії та Яна згодом висловили бажання повернутися до віри власних знаменитих предків – візантійського обряду. І відстояли своє право на це… Можливо, такому повороту подій сприяло те, що садиба Шептицьких була прикрашена портретами предків – уніатських єпископів? Може, такий вплив на дітей мав той старий монастир, де колись мешкали їхні пращури й де зберігалися святині роду? Можливо, сама кров нагадала їм, ким вони є насправді?
Отже, майбутній митрополит, одна з найнеординарніших постатей в українській історії, народився в Прилбичах 29 липня 1865 року. При хрещенні він отримав ім’я Роман Олександр Марія.
Насправді у подружжя Шептицьких це була вже третя дитина. Старший його брат, Стефан, народився 1 жовтня 1862 року і помер ще в дворічному віці, у листопаді 1864-го… Другий син, Юрій (Єжи), народився 8 листопада 1863 року і помер 18 лютого 1880 року, ледь досягши 17 років. Батьки дуже тяжко пережили ці втрати. І перша з них ледь не коштувала життя й третій дитині… Річ у тім, що Стефан помер усього за кілька місяців до народження Романа Марії Олександра. Його мати перебувала в такому важкому стані, що це не могло не відбитися на здоров’ї ще не народженого маляти. Хлопчик з’явився на світ дуже слабеньким і за життя часто й дуже небезпечно хворів. Кілька разів батьки прощалися з сином, а місцевий священик проводив обряд над помираючим, готуючи його до зустрічі з Богом… Але Роман, на подив рідних, щоразу одужував.
Ще до народження Романа його мати відчувала, що ця її дитина буде особливою. І, як виявилося, мала рацію. Змалечку хлопчик відчував особливий потяг до церкви, до молитви, намагався дотримувати всіх вимог своєї конфесії, часто прислужував у місцевому храмі. Причому ніхто його спеціально не вчив, як поводитися під час служби. Він сам якимось дивом робив усе, як треба, і навіть серйозніше, ніж дорослі, розумів значення святих речей. А ще неймовірно трепетно ставився до розповідей матері про Христа… Як не дивно, Роман мав неабиякий вплив на власних братів. І старший, Юрій, і молодші – Казимир (1869–1952), Олександр (1867–1940), Станіслав (дати народження і смерті точно невідомі) і Лев (1876–1939) по-особливому ставилися до Романа. Саме він привчив братів щиро молитися…
Доля дітей Шептицьких виявилася важкою.
