якраз під люком. Завдяки цій мотузці я матиму змогу вибратися звідси без його допомоги, коли якийсь непередбачений випадок спричинить таку необхідність. Після чого Огастес пішов, залишивши мені сірники, ліхтар із чималим запасом свічок і пообіцявши навідувати мене щоразу, коли щаститиме прослизнути сюди непоміченим. Це сталося сімнадцятого червня.
Наскільки я міг визначити, я провів у своєму сховку три дні і три ночі, майже не вилізаючи з ящика і лише двічі розім’яв м’язи, випроставшися на весь зріст між двома клітями, якраз навпроти своїх дверцят. Протягом усього того часу Огастес не з’являвся; та це не надто мене непокоїло, бо я знав, що бриг має вийти в море з хвилини на хвилину, і в передвідчальній метушні йому нелегко вигадати вільний час, щоб спуститися до мене. Нарешті я почув, як піднялася й опустилася ляда, і незабаром Огастес погукав мене тихим голосом, запитавши, чи у мене все гаразд і чи не треба мені чогось.
– Нічого не треба, – відказав я. – Я влаштований тут з усіма вигодами. Коли відчалюємо?
– Ми знімаємося з якоря менш як за півгодини, – відповів він. – Я прийшов сказати тобі про це, щоб ти не хвилювався через мою відсутність. Я тепер не скоро зумію вигадати час і навідати тебе – можливо, мене не буде днів три або й чотири. Нагорі все гаразд. Коли я вилізу звідси й закрию ляду, ти проберися по мотузці сюди, де стирчить цвях. Я залишаю тут свого годинника – він тобі згодиться, щоб стежити за часом, адже денне світло сюди не проникає. Ти, мабуть, і зараз точно не знаєш, скільки просидів у цій могилі… Лише три дні, сьогодні двадцяте. Я приніс би годинника до твоєї халабуди, але боюся, мене почнуть шукати.
I з цими словами мій друг виліз нагору.
Десь через годину після того, як Огастес пішов, я нарешті виразно відчув, що бриг рухається, і привітав себе зі щасливим початком подорожі. Цілком задоволений, я вирішив нічим не перейматися і чекати природного розвитку подій, адже рано чи пізно мені дозволять поміняти ящик на просторіше, хоча навряд чи зручніше каютне помешкання. Першою моєю турботою було забрати годинника. Залишивши свічку запаленою, я взявся за мотузку і рушив у темряві навпомацки крізь лабіринт незліченних проходів, причому не раз виявляв, що, подолавши досить велику відстань, опинявся за кут або за два від вихідної точки. Нарешті я дістався до цвяха, знайшов предмет свого пошуку і цілим та неушкодженим повернувся назад.
Потім я переглянув книжки, які так дбайливо підібрав для мене мій друг, і вибрав розповідь про експедицію Льюїса та Кларка до гирла Колумбії.[14] Деякий час я читав із цікавістю, потім мене розібрала дрімота, і, обережно погасивши свічку, я заснув безтурботним сном.
Прокинувшись, я ніяк не міг зібратися з думками, і минув якийсь час, перш ніж у мене в свідомості проясніли всі розмаїті обставини мого становища. Потроху, одначе, я пригадав усе. Запаливши сірника, я глянув на годинник; але годинник зупинився, й, отже,
Мається на увазі експедиція 1804–1806 рр., яку організував президент США Джефферсон з метою пошуку швидкого й зручного шляху через неосвоєні території Дикого Заходу до Тихого океану. Її очолили Мерівезер Льюїс, капітан армії США, особистий секретар президента, і Вільям Кларк, колишній військовослужбовець, друг Льюїса. Експедиція виявилась небезпечною, але закінчилася успішно й надала багатий матеріал про досі незнані європейцям землі.
