До того ж кіммерійці одними з перших почали виплавляти залізо – спочатку тигельним, а потім сиродутним способом за допомогою горна; їхні майстри навчилися виготовляти високоякісну сталь. Прикладом майстерності кіммерійців є меч завдовжки 1 м 8 см із бронзовим руків’ям, знайдений у Суботівському городищі на Чигиринщині. Також відомо, що цей народ використовував залізні наконечники для стріл. Озброєні залізними мечами, стрілами й на той час неперевершеними за якістю луками, булавами або бронзовими бойовими сокирами, кіммерійці довго не мали рівних у воєнних сутичках і битвах. Відомо, що кіммерійська кіннота була непереможною й жахала війська супротивників.
…кіммерійський народ складався з племен, об’єднаних у союзи на чолі з царями-вождями? Ці племена займалися скотарством, у якому провідне місце посідало конярство. Значного розвитку в кіммерійців набуло мистецтво. На кам’яних виробах майстри висікали зображення різноманітної військового спорядження. Судячи з мови, кіммерійці, вірогідно, належали до іранських племен. Розвиток їхньої культури перервала скіфська навала.
Скіфи – один із найдревніших народів Давнього світу. Вони з’явилися на території сучасної України в першій половині VII ст. до н. е. Слідом за кіммерійцями скіфи вдерлися до Передньої Азії, розгромили Мідію, здійснили воєнний похід до Сирії й Палестини, дійшли до володінь Давнього Єгипту і змусили фараона Псамметиха дати їм великий викуп. Панування скіфів у Передній Азії завершилося тим, що мідійський цар Кіаксар запросив скіфських царів на бенкет і вбив їх. Залишки військових формувань скіфів за 28 років повернулися до Північного Причорномор’я, яке вважали своєю батьківщиною. Наприкінці VII ст. до н. е. скіфи остаточно підкорили місцеві племена й утворили державу Скіфію, столиця якої була розташована поблизу сучасного міста Кам’янка-Дніпровська (Запорізька область). Скіфія поділялася на три царства, головним із яких було об’єднання царських скіфів у Північному Причорномор’ї та Приазов’ї. Царська влада передавалася у спадок, а суспільство складалося з трьох станів – общинників (пересічних громадян), воїнів і жерців.
Про життя скіфів, їхній побут, звичаї, релігію, суспільний устрій, зовнішній вигляд докладно розповідає грецький історик і географ Геродот у своїй праці «Історія». Його відомості підтверджені сучасними археологічними дослідженнями. Племена царських скіфів і скіфів-кочівників панували над усіма іншими. Поблизу давньогрецького міста Ольвія жили калліпіди, або елліноскіфи, далі на північ розселилися скіфи-орачі, на схід від них – скіфи-землероби. Як вважають дослідники, останні два племені були праслов’янами, які потрапили під владу скіфів.
Скіфія досягла розквіту в IV ст. до н. е., за часів правління царя Атея, який часто вів війни за причорноморські землі. Ударною силою скіфського війська виступала кіннота. Воїн-скіф зазвичай був одягнений у панцир,
