візантійські:Сергій Студит – посланник візантійського імператора Василя ІІ Македонянина до Великого князя київського Володимира, монах Студійського монастиря, якого ще називали Кирило Філософ. Майбутній Патріарх Константинопольський.
Феодот Нікомедійський – візантійський посланник до Великого князя київського, вельможа, відважний полководець, закоханий у принцесу Анну Візантійську.
Від автора
До цих пір намагаюся заглянути собі у душу і зрозуміти, у який період мого життя так мене зачепила за живе тематика життя наших пращурів? Чому «голос крові», який жив у мені давно, раптом так настирно і вагомо заявив про себе, збуривши всі мої почуття і лишивши спокою? Випадковість це, чи ґрунтовна закономірність? Адже я повністю світоглядно сформована особистість. З дитинства я пишаюся тим, що я українець. Я завжди дякував долі, що я українець. Глибинне коріння нашого народу, на певному інтуїтивному рівні я знав, але всю сутнісну складову у повній мірі не розумів. Саме тому мабуть і не був готовий своїми знаннями ділитися. І раптом у мені пробудилося нездоланне бажання зрозуміти і відкрити для себе той потаємний зв’язок із нашим минулим, яке живе у нас донині! Яке заставляє нас любити цю землю, боротися за неї, гинути, але не здаватися. Не здаватися ніколи, в ім’я сивої давнини, у честь наших Великих предків.
Хоча насправді, певними недобрими силами все було зроблено, щоб крізь віки ми втратили зв’язок зі своїм корінням. Втратили своє ім’я, загубили честь, але Боги не дозволили цьому статися. Вони продовжують донині оберігати те родинне вогнище, яке жевріє у наших душах. Подивившись у глиб себе, ми можемо побачити витоки того знання, носіями якого ми зараз є. Адже наш народ повинен іти тим шляхом, який з часом приведе до повного і остаточного розуміння, звідки ми прийшли, чому освоїли саме цю, дану нам Богами землю. Чому ми живемо саме тут? Чому саме ця земля є для нас рідною? Чому саме так зігріває нас наше Сонце? Чому наші страждання і біди пов’язані із перебуванням у цьому часовому просторі? З яких причин ми відчуваємо силу, перебуваючи саме на своїй землі? Звідки ця сила? Де основа всього нашого українського, автентичного єства. Того єства, яке притаманне саме нам, тому народові, який нині називається українцями?
Як бачимо, постало багато питань, тих питань, на які відповіді дати, на перший погляд, дуже складно. І першим, хто розділив зі мною ці питання, була моя донька Катруся. І що цікаво, маючи те саме відчуття «голосу крові», вона ж сама почала шукати відповіді на невимовні питання, спонукаючи тим самим і мене до рішучих дослідницьких дій.
Першим нашим кроком, не знаю наскільки він був вірний, було намагання зрозуміти історичний процес на теренах наших земель у порівняльному аналізі із розвитком історичних процесів у інших країнах. Єдиною і основною вадою цього кроку було те, що він надто довготривалий і не давав миттєвих відповідей на поставлені питання. Але ми поступово, крок за кроком йшли вперед, розуміючи, що дана земля не могла розвиватися одноосібно, не маючи тісних
