виникла підозра, що наша історія якщо не повністю, то достатньо і суттєво сфальсифікована, а те, що не можна було сфальсифікувати, було просто-напросто знищено. І знищувалася наша історія настільки ґрунтовно, з вибудовуванням фальшивої ідеологічної платформи, стиранням пам’яті, щоб ми не змогли відновити свою правдиву сутнісну основу. Настільки та основа була колись міцною і непохитною, що донині наводить страх на наших кровних ворогів. Все робилося для того, щоб ми забули ту основу, зреклися самих себе.
Ось у таких кольорах вимальовувалася не зовсім оптимістична перспектива можливості заглянути в сиве минуле нашої рідної землі. Але неймовірне бажання і наполегливість брали гору над відчаєм. «Історію не можна стерти із пам’яті живого народу», – десь у глибині нашої свідомості пульсувала живильна і обнадійлива думка.
Хоча у ту мить нам не хотілося шукати реальні першопричини, які стали б підтвердженням здогадів, у тому числі не було намірів ламати голову над питанням: «Якими ворогами це було зроблено і навіщо?» Насправді хотілося знати, що відбувалося на наших землях у дохристиянський період і яким чином здійснювалася заміна споконвічних вірувань на нові, які сьогодні є нам рідними і близькими, а на ті часи були далекими і незрозумілими нашим предкам? Адже несла у душі наших предків хаос і нерозуміння, навіть у певному сенсі руйнування старого споконвічного закону. Так завдяки чому нова релігія перемогла стару, вирвавши її глибоке коріння із самого серця вірної людини? Те коріння, яке приживалося довгими віками на наших прадавніх землях?
Не почерпнувши достатньої інформації із вітчизняних літописів, ми змушені були розпочати дослідження давніх закордонних, чужинських історичних джерел. І тут колосальну роботу провела моя донька Катерина, вона як молодий історик взяла на себе великий обсяг дослідження архівних документів, у тому числі і доступні інтернет-видання. Саме вона відшуковувала, співставляла різні джерела, знаходячи невідповідності або суперечності в нашій історії.
Більше ніж упевнений, що без талановитого історика із самобутнім поглядом на часи минувші Катерини Макарук ця робота не була б такою, якою вона є. Саме Катруся вдихнула часточку життя у цей твір.
Першими частково були опрацьовані старовинні скандинавські рукописи. У них нас вразив детальний опис багатьох подій у землях Київського князівства, яке скандинави, небезпідставно, вважали близьким, а в деяких випадках родинним. Було віднайдено багато неймовірних речей про життя княжої верхівки, та багато, хоч і суперечливих, свідчень найманців, із яких переважно складалися великокняжі військові дружини. Виявляється, на теренах наших земель існувала, протягом десятків століть, потужна супердержава, яку поважали і з якою рахувалися всі правителі стародавнього навколишнього світу.
Правда, аналізуючи хроніки тих подій з точки зору північних варягів, враховуючи імена героїв-вікінгів, довелося важко
