тьолками вишукано «стібалися» над усім українським.
Дякую Валіду Арфушу за брехливі глянцеві журнали і взагалі дякую всім глянцевим проросійським журналам за стійку антиукраїнську позицію. Дякую всім радіостанціям і, зокрема, «Руському радіо», радіо «Шансон», «Шарманка», «Авторадіо», «Радіо Алла» та іншим – за популяризацію російської попси, шансону, блатняка. Дякую продюсерам телеканалів за нескінченні серіали типу «ВДВ атакує», «Спецназ», «Мєнти», «Якісь там казакі», «Якісь там станіци», «Якісь там бєдниє Насті, Наташі, Свєти і Лєри», а також за дебілізуючі розважальні шоу.
І насамкінець хочу сказати велике «ДЯКУЮ» за наш проект колишньому президенту Януковичу, прем’єр-міністру Азарову, міністру МВС Захарченку та генпрокурору Пшонці. Ваші харі, слова, вчинки, тупа самовпевненість, жлобство ваших дружин та оточення, ваш несмак, ваша непереборна «совковість», малоросійство, мавпування московських звичок, православний бандитизм («однією рукою хрестимося, іншою пиздимо»), брехня, здирництво, боягузтво, ваша ницість, переляканість, ваша мерзенність – так мене ЗАЇБАЛИ, що мені нічого не лишалося, як випустити Ореста у публічний простір.
Це сталося першого лютого 2012 року, коли ми виклали в Ютуб ролик на пісню «Вагони, повнії москалів».
– Они тебя уб’ют! – ридала в трубку дружина, вагітна нашою третьою дитиною.
На ту пору я, про всяк випадок, сховався у селі під Києвом, де мав будинок і дописував не менш радикальний за проект «Орест Лютий» автобіографічний роман «Доба. Сповідь молодого бандерівця» (раджу почитати).
За один день ролик зібрав понад 30000 переглядів. Для українського Ютубу то був беззаперечний успіх.
І стало страшно! Дуже страшно.
Пісня четверта
КДБ працює
– Колишні КДБісти в залі є? – питає Орест Лютий у публіки.
– Є! – озивається хтось.
– Відповідь неправильна, і знаєте чому? Тому що колишніх КДБістів не буває. (Сміх у залі.) Вони завжди – на «боєвом посту». Все фільмують, все знімають і чекають на свій час, коли всіх нинішніх українських патріотів почнуть мочити нові загони НКВД, що прийдуть з боку путінської раші. Але ми вас уже не боїмося! Приходьте, нам є чим вас пригостити. А краще незабаром ми самі прийдемо до вас у гості. До Криму, наприклад… І заселимо його не кадебістами у відставці, а бійцями добровольчих батальйонів та воїнами, що пройшли АТО.
Скажу більше, наступна пісня написана за реальними подіями, що відбулися саме в Криму 9 травня 2011 року. Про них нам написали українські патріоти, які й досі лишаються на півострові, хіба що після анексії перебувають на нелегальному становищі. Там взагалі багато наших! І якщо ви згодні, що Крим – то Україна, озвіться оплесками!
Зал вибухає овацією. Скандує: «Крим – то Україна!»
Звучить українізований одеський блатняк на тему «Как у нашей бабушкі отобралі чєсть».
Якось
