так лагідно тече,А Роман наш бере гранату, і жодна падла не втече!
ПРИСПІВ.
Я вам не скажу за всю Вкраїну,
Вся Вкраїна дужа й широка…
Але у Карпатах й на Волині
Пам’ятають Рому-вояка.
Гуцулка Ксеня якось вранці з долини принесла наказ.
Йому сказала: «Всі вас знають, а я так бачу перший раз».
Сургуч зірвавши із пакета, їй з сумом Роман відповів:
«Ви дуже файная кобєта… та треба бити ворогів!»
ПРИСПІВ.
Вже третій день гудуть Карпати про славний,
переможний бій.
Так Роман наш, вояк завзятий, гуцулку Ксеню полюбив.
Вже третій день печуть гуцули з НКВДистів шашлики.
На свято батяри вдягнули старі петлюрівські шлики.
ПРИСПІВ.
Сам проект матеріалізувався абсолютно спонтанно. Наприкінці 2011 року прийняли ще один антиукраїнський закон «про скорочення квоти української музики в теле- та радіоефірах», і тоді я зрозумів: «ЦЕ ВІЙНА! МОЯ ОСОБИСТА ВІЙНА!»
Тієї ж ночі до мене знову навідався Орест Лютий:
«Тепер, сподіваюся, ти зрозумів, наскільки все серйозно?»
«Так, друже».
«То вперед, до роботи. Рядки пісень мають бути, як кулі. Самі пісні – снаряди і напалм. Соціальні мережі та Ютуб – вогнемети та важка зброя. Ти мусиш цілити в саме яблучко їхньої загарбницької місії. Зачистка культурного простору та української свідомості від заразної російської естетики, демотивація імперських міфів, руйнування стереотипів. Найсакральніші, найглибинніші основи російської музичної експансіоністської навали треба зруйнувати вщент. Від наших пісень має виносити мізки і розривати серця у всіляких великодержавних шовіністів, совкових дебілів та путінських шавок. Від радикальної мистецької діяльності в українських душах має пробуджуватися воля та народжуватися шал боротьби, що долатиме рабський страх, посіяний там імперією. Звучить трохи самовпевнено? А що робити? Принаймні треба встряти в бійку, а там побачимо. Згода?»
«Згода».
Залягаю у шанці й обираю мішень.
Буквально за два тижні було написано всі пісні до альбому «Лагідна українізація». З’явилися «Вагони, повнії москалів», «КДБ працює», «Взорвали бюста в саду біля обкому», «З чого починалась Московія», «Народная шахтьорская», «Ах, Бандеро, український апостол!», «Убий у собі москаля», «Слава Україні». Після перегляду нескінченних «Голубих аганьков» з’явилося послання до російських зірок та телепродюсерів із назвою «Братішкі заїбали!», чи то пак «Алла Пугачьова».
Відгулявши новорічні свята, я скликав музичний колектив, з яким зазвичай працював на корпоративах.
– Друзі, хто готовий сісти в тюрму за українське мистецтво? – спитав напівжартома.
Прослухавши репертуар, хлопці погодилися взяти участь у цій авантюрі, і я їм за це безмірно вдячний. Адже всі розуміли, на яку небезпеку ми наражаємося
