на промоклому в’язкому полі шведи неквапливо й подовгу розігрували м’яча, а радянській команді ніяк не вдавалося перехопити ігрову ініціативу, щоб змусити суперника грати у свій футбол. Як водиться, ключова роль у цьому була покладена на лідерів команди, які справлялися з нею з перемінним успіхом. Альберт Шестерньов втілював непрохідність оборони, Валерій Воронін диригував в півзахисті, а Ігор Численко невтомно проходив по флангу і «навантажував» у штрафний майданчик Арне Арвідссона.
Втім, жодній з команд до перерви відзначитися не вдалося – ані шведи, ані збірна СРСР свої нечисленні моменти не використали. А ось після перерви млявий темп змінився п’ятнадцятихвилинкою шведського тиску та вкрай небезпечними радянськими контратаками. Результатом однієї з них став пас Вороніна на Численко, простріл якого з меж воротарського одним точним дотиком завершив Валентин Іванов.
Збірна Швеції на такий поворот подій не розраховувала, і її гра перетворилася на справжній хаос. Але з хаосу, як відомо, народжується порядок – так і гол-відповідь шведів під саму завісу гри став результатом хаосу біля воріт Яшина. Півзахисник господарів Мартінссон потужно прострілив з вільного удару в центр штрафного майданчика радянської збірної. Дві поспіль спроби винести м’яч призвели до рикошетів, а найспритнішим у ситуації опинився форвард шведів Хамрін. Він в балетному стрибку проштовхнув м’яч у ворота повз Яшина, що кинувся назустріч.
Як часто буває після подібних матчів, преса обох країн рапортувала про те, що суперники «дивом врятувалися». Шведи називали випадковими контратаку і гол Іванова, а свій гол – логічним результатом «тотальної переваги протягом усієї зустрічі», «Известия» ж вичитували радянських футболістів за хвилинну розхлябаність у своїй штрафній, яка коштувала втраченої перемоги, «завойованої за попередні 89 хвилин».
У проміжку між іграми основним джерелом новин і хвилювань радянського футболу став ветеран і лідер збірної Лев Яшин. Спочатку він, як кращий воротар континенту, захищав ворота збірної УЄФА в товариському матчі проти збірної Скандинавії, присвяченому 75-річчю Датського футбольного союзу. У тому матчі капітан данців та скандинавської збірної Уле Мадсон в’їхав в коліно Яшину прямою ногою, та так, що видатний воротар не зміг продовжити гру. Під питанням виявилася і його участь у матчі-відповіді зі шведами.
А вже за тиждень Яшин вивів збірну СРСР на поле під овації «Лужників». Захоплення публіки не в останню чергу було адресовано саме Яшину – перед матчем головний редактор «Франс футбол» вручив прославленому голкіперу «Золотий м’яч» – вищу футбольну нагороду Старого Світу – як кращому гравцеві Європи 1963 року. Це був перший подібний успіх радянського футболіста і єдиний досі – воротаря.
Овації «Лужників» тривали і після фінального свистка, адже шведська команда в цей раз програла за всіма статтями 3:1.
Костянтин Бєсков на цей матч обрав атакувальну
