style="font-size:15px;"> 11 листопада 1962, Амстердам. Нідерланди – Швейцарія 3:1 (ван дер Лінден 11ʹ, Сварт 75ʹ, Грот 76ʹ – Хертіг 43ʹ).
31 березня 1963, Берн. Швейцарія – Нідерланди 1:1 (Аллеман 72ʹ – Крёйвер 7ʹ).
21 листопада 1962, Берлін. НДР – Чехословаччина 2:1 (Ерлер 60ʹ, Лібрехт 80ʹ – пен. – Кучера 90ʹ).
31 березня 1963, Прага. Чехословаччина – НДР 1:1 (Машек 66ʹ – П. Дукка 85ʹ).
2 грудня 1962, Болонья. Італія – Туреччина 6:0 (Рівера 15ʹ, 47ʹ, Орландо 22ʹ, 29ʹ, 35ʹ, 85ʹ).
27 березня 1963, Стамбул: Туреччина – Італія 0:1 (Сормані 86ʹ).
1/8 фіналу. Фаворити падають, як сніг
У березні 1963 року було проведено жеребкування стадії 1/8 фіналу. За її підсумками збірній СРСР дістався один з найсильніших суперників – команда Італії. Якщо ж згадати, що на момент жеребкування у збірної Радянського Союзу не було головного тренера (Микола Глєбов і Микита Симонян працювали як тимчасово виконуючі обов’язки), стало тривожно за результат протистояння.
Довгоочікуване призначення тренера сталося в липні 1963-го – збірну очолив Костянтин Бєсков. Перед ним відразу було поставлено головне завдання: підготувати команду до чемпіонату світу 1966 року. Тому ігри з італійцями розглядалися крізь призму майбутнього світового форуму. Розмови про те, що збірна СРСР не виграє чемпіонат Європи або, що ще гірше, зійде на стадії 1/8 фіналу, вважалися крамолою і не допускалися.
Засукавши рукава, Бєсков взявся за справу. До першого матчу з Італією збірна провела п’ять товариських зустрічей, в яких здобула п’ять перемог із загальним рахунком 21:2. Після невдачі в Чилі посилено готувалася до поєдинку з СРСР і «Скуадра адзурра». Апеннінці також не програли жодного товариського матчу, здобувши по ходу перемоги над Бразилією та Аргентиною.
Московський поєдинок розпочався зі справжнього шоку з приводу складу збірної СРСР. Місце у воротах зайняв мало кому відомий голкіпер кутаїського «Торпедо» Рамаз Урушадзе. Але це був тільки початок! Проти знаменитого італійського «Катеначо» Бєсков використовував ризикований (з причини моральної застарілості), але вдалий варіант тактичної схеми «дубль-ве» з трьома чистими захисниками, трьома півзахисниками (один з яких по ситуації міг стати п’ятим форвардом) і чотирма нападниками.
Як з’ясувалося в подальшому, це був один із тих парадоксальних, але безпрограшних ходів, якими славився Бєсков. Як показала гра, ешелонований напад виявився сильнішим за ешелонований захист. Ураганний темп, запропонований радянськими футболістами, італійці потягнути не змогли. Особливо добре вдалася гра Віктору Понєдєльнику, який начисто переграв «ліберо» суперника. Фактично, двоматчеве протистояння було «зроблено» в першому таймі московського матчу, після якого рахунок був 2:0 на користь господарів. До того ж італійці залишилися в меншості: Едзіо Паскутті в пориві гніву порвав на Едуарді Дубинському футболку, за що був вигнаний з поля польським арбітром Банасюком.
Перший м’яч збірна СРСР забила в середині першого тайму: це швидкісний Віктор Понєдєльник першим встиг на добивання після дошкульного удару Галімзяна Хусаїнова, відбитого воротарем «Скуадри адзурри» Вільямом Негрі. Варто відзначити, що швидкісні нападники радянської збірної раз за разом
