виходячи з якої, М. С. Шагінян – творець багатьох біографічних досліджень, – старанно й пристрасно, можливо, часом дещо захоплюючись, створила ґрунтовний науковий монографічний твір «Тарас Шевченко». Однією з особливостей цього твору є, зокрема, прагнення прослідкувати вияви динамічного характеру Тараса Григоровича Шевченка у його поведінці, особистості, душевному й громадському обличчі – всьому його драматичному, багатоплинному житті.
Максим Горький про місце й роль Шевченка в розвитку російського мистецтва
«В конспекте своей лекции, прочитанной для каприйской школы, – нагадує М. С. Шагінян, – Горький бросает интереснейшую догадку для искусствоведов – о том, что Шевченко был предшественником Федотова в жанре. О Шевченко как о жанристе вскользь говорит и Микешин25 во втором томе пражского издания «Кобзаря» от 1876 года, где помещены его воспоминанья. Законченным жанристом Шевченко, конечно, никогда не был. Но вот что следует всё же отметить: хотя Шевченко был мастером и в живописи, и в акварели, но рисовальщик в нём всегда преобладал (отсюда его особая любовь к гравюре, офорту). Русов26 рассказывает о рисунках Шевченка, что любимым его материалом были карандаш и мокрая тушь; перо и чернила, красный карандаш; очень редко – сухая тушь. Из 281 рисунка Шевченко – 226 исполнены чёрным карандашом. Рисовал Шевченко преимущественно на белой, жёлтой, серой, синей, розоватой и прочих оттенках, рисовальной бумаге.
Принципова Шевченкова методика мистецтва живопису
Эта любовь к рисунку связана у Шевченко и с принципиальным убеждением в области методики обучения живописи: он считал, что без полного овладения рисунком ни в коем случае нельзя браться за кисть и палитру.
Когда его товарищ по ссылке Бронислав Залесский27 захотел взяться за живопись, Шевченко ответил ему длинным, серьёзным письмом: «Ты спрашиваешь меня, можно ли тебе взять кисть и палитру; на это мне отвечать тебе и советовать трудно, потому что я давно не видел твоих рисунков, и теперь я могу сказать тебе только то, что говаривал когда-то ученикам своим старик Рустем, профессор рисования при бывшем Виленском университете: «Шесть лет рисуй и шесть месяцев малюй – и будешь мастером». И я нахожу совет его основательным; вообще нехорошо прежде времени приниматься за краски. Первое условие живописи – рисунок и круглота, второе – колорит. Не утвердившись в рисунке, браться за краски – это всё равно, что отыскивать дорогу ночью»28. Это он пишет 10 февраля 1885 года29, а через два месяца, 10 апреля, опять настойчиво советует Залесскому: «В последнем моём письме я забыл тебе сказать, чтобы ты ходил в свободное время за Урал в парк или рощу и делал этюды. Там есть образцы живописных деревьев. И ещё раз скажу тебе: с масляными красками будь осторожнее, пока не утвердишься в карандаше»30. Подхватив догадку Горького о том, что Шевченко – предшественник Федотова в жанре, нашим художникам следовало бы поставить вопрос о пути возникновения
Михайло Йосипович Микешин (1835 – 1896) – російський скульптор і графік. Шевченко познайомився з Микешиним весною 1858 р. у родині Ф. Толстого і був з ним у дружніх взаєминах, відвідував його майстерню. Микешин часто бував у нього в майстерні в Петербурзькій академії мистецтв, багато років працював над ілюструванням його поезій. Він активно домагався увічнення образу Шевченка в монументальній скульптурі: в первісному проекті пам’ятника «Тисячоліття Росії», що його не схвалив уряд, він виліпив барельєф поета серед інших діячів вітчизняної культури; в проекті пам’ятника Богдану Хмельницькому для Києва надав портретних рис кобзареві, постать якого за першим задумом автора мала ввійти до композиції пам’ятника, а також підтримував ідею композитора Г. Козаченка написати про Шевченка оперу. В останні роки життя Микешин писав про великий вплив на нього поета, про те, що він весь час шанував пам’ять свого друга й багато чим зобов’язаний йому. В 1896 р. петербурзький видавець П. Бабкін опублікував три випуски «Иллюстрированного Кобзаря» з малюнками Микешина. На обкладинці й фронтиспісі художник зобразив Шевченка, яким бачив його в майстерні в останні роки життя. В тексті вміщено малюнки до творів «Катерина», «Перебендя», «Гайдамаки», «Утоплена» й «Тополя». Микешин малював Шевченка в труні. Він був ініціатором створення Товариства пам’яті Т. Г. Шевченка, проект статуту якого розробив і подав на затвердження урядові (товариство не було дозволено). Разом з Д. Менделєєвим, І. Рєпіним, М. Чайковським та іншими Микешин був засновником Товариства імені Т. Г. Шевченка для допомоги нужденним уродженцям Південної Росії, що вчаться у вищих учбових закладах Петербурга. В 1876 – 1878 рр. Микешин видавав журнал «Пчела», в якому друкував і свої малюнки, статті та спогади, зокрема й про Шевченка. Спогади Микешина про Шевченка надруковано також у празькому виданні «Кобзаря» (1876). Малюнки Микешина добре передавали ліричність, драматизм і соціальний зміст поезій Шевченка, хоч окремі з них надмірно перевантажені деталями і символікою, не властивими поетові (Шевченківський словник. Т. 1. С. 397).
Олександр Олександрович Русов (1847 – 1915) – український земський статистик, етнограф, фольклорист. Громадський діяч буржуазно-ліберального напряму. З доручення київської «Старої громади» разом з Ф. Вовком підготував до друку «Кобзар» Шевченка в двох книжках (виданий 1876 р. у Празі, де вперше було опубліковано ряд революційних творів поета. Написав «Спомини про празьке видання „Кобзаря“» (1907). У статті «Коллекция рисунков Т. Г. Шевченко» (Киевская старина, 1984, № 2) описав малярські твори Шевченка, що перебували в приватних осіб (Шевченківський словник. Т. 2. К., 1977. С. 186).
Броніслав Францевич Залеський (1820 – 1880) – польський історик, художник, політичний засланець. 1838 р. заарештований за участь у гуртку студентів Дерптського університету; відбувши дворічне ув’язнення, був висланий до Чернігова, звідки повернувся 1845 р. до Вільна і знову взяв участь у польському революційному русі; 1846 р. був удруге арештований і засланий рядовим в Окремий Оренбурзький корпус, куди прибув 1848 р. Познайомився з Шевченком в Оренбурзі в листопаді-грудні 1849 р., коли був відряджений як художник на допомогу Шевченкові для оформлення географічних ландшафтів берегів Аральського моря. Ближче зійшлися під час експедиції на Каратау 1851 р., після якої розпочалося інтенсивне листування. Після того, як він відзначився в експедиції 1853 р. при штурмі Ак-Мечеті (тепер – Кзил-Орда), йому надано чин унтер-офіцера, а 1856 р. звільнено із заслання. (Саме про це він і повідомляє поета…) (Листи до Тараса Шевченка. К., 1993. С. 243.)
Тарас Шевченко. Повне зібрання творів: у 10 т. Т. 6. К., 1957. С. 96.
Тут шановна М. С. Шагінян не догледіла – Т. Г. Шевченка 14 роками раніше не стало. Насправді лист датований 10 квітня 1855 року.
Тарас Шевченко. Повне зібрання творів: у 10 т. Т. 6. С. 99.
