знову!.. Якби взятьІ всю мізерію з собою,
Дідами крадене добро,
Тойді остався б сиротою
З святими горами Дніпро!
Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались,
Щоб там і здихали, де ви поросли!
Не плакали б діти, мати б не ридала,
Не чули б у Бога вашої хули.
І сонце не гріло б смердячого гною
На чистій, широкій, на вольній землі.
І люди б не знали, що ви за орли,
І не покивали б на вас головою.
Схаменіться! будьте люди,
Бо лихо вам буде,
Розкуються незабаром
Заковані люде,
Настане суд, заговорять
І Дніпро, і гори!
І потече сторіками
Кров у синє море
Дітей ваших… і не буде
Кому помагати.
Одцурається брат брата
І дитини мати.
І дим хмарою заступить
Сонце перед вами,
І навіки прокленетесь
Своїми синами!
Умийтеся! образ Божий
Багном не скверніте.
Не дуріте дітей ваших,
Що вони на світі
На те тілько, щоб панувать…
Бо невчене око
Загляне їм в саму душу
Глибоко! глибо́ко!
Дізнаються небожата,
Чия на вас шкура,
Та й засядуть, і премудрих
Немудрі одурять!
Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрість би була своя.
А то залізете на небо:
«І ми не ми, і я не я.
І все те бачив, і все знаю,
Нема ні пекла, ані раю.
Немає й Бога, тілько я!
Та куций німець узловатий,
А більш нікого!..» – «Добре, брате,
Що ж ти такеє?»
«Нехай скаже
Німець. Ми не знаєм».
Отак-то ви навчаєтесь
У чужому краю!
Німець скаже: «Ви моголи».
«Моголи! моголи!»
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
Німець скаже: «Ви слав’яне».
«Слав’яне! слав’яне!»
Славних прадідів великих
Правнуки погані!
І Коллара36читаєте
З усієї сили,
І в слав’янофіли
Так і претесь… І всі мови
Слав’янського люду —
Всі знаєте. А своєї
Дас(т)ьбі… Колись будем
І по-своєму глаголать,
Як німець покаже
Та до того й історію
Нашу Вам розкаже, —
Отойді ми заходимось!..
Добре заходились,
По німецькому показу
І заговорили
Так, що й німець не второпа,
Учитель великий,
А не те, щоб прості люде.
А гвалту, а крику!
«І гармонія, і сила,
Музика, та й годі.
А історія!.. поема
Вольного народа!
Що ті римляне убогі!
Чортзна-що – не Брути!39
У нас Брути! і Коклеси!40
Славні, незабуті!
У нас воля виростала,
Дніпром
Ян Коллар (1793 – 1852) – чеський учений і поет, який послідовно обстоював думку про єднання слов’янських народів. Великої популярності набула його поема «Дочка слави», уривок якої О. Бодянський опублікував у своїй книжці «О народной поэзии славянских народов» (1837). В «Отечественных записках» (1840) опублікована статья Я. Коллара «О литературной зависимости между племенами славянскими». Очевидно, з цими творами Шевченко був обізнаний (Шевченківський словник. Т. 1. К., 1976. С. 503).
Павел-Йосеф Шафарик (1795 – 1861) – чеський і словацький славіст, філолог, історик, археолог, видатнй діяч чеського й словацького відродження. Його діяльність мала не тільки наукове, а й громадське значення, відігравши велику роль у піднесенні національно-визвольного руху слов’янських народів і особливо на його батьківщині. Шевченко знав про П. – Й. Шафарика від його учня О. М. Бодянського, читав перекладені останнім його праці «Славянские древности» (М., 1837 – 1838) та «Славянское народописание» (М., 1843), схвально відгукнувся про П. – Й. Шафарика в передмові 1847 р. до нездійсненого видання «Кобзаря. Перебуваючи в Україні 1845 р., поет міг прочитати в «Полтавских губернских ведомостях» статтю «О малороссийском наречии сравнительно с великорусским и белорусским (по Шафарику)» (1845 – 31 марта, 7 апреля), в якій українська мова розглядається як рівноправна серед інших східнослов’янських мов. Десь у 1858 – 1859 рр. Шевченко переслав П. – Й. Шафарикові неповний текст поеми «Єретик» разом з посланієм (Там само. С. 491).
Вацлав Ганка (1791 – 1861) – чеський поет і філолог, діяч чеського національного відродження. Разом з Й. Ліндою створив збірки поезій «Краледворський рукопис» (1819) і «Зеленогорський рукопис» (1820), підробивши їх під пам’ятки давньої чеської літератури. Переклав «Слово о полку Ігоревім» чеською мовою. Як і Я. Коллар, обстоював ідею слов’янського єднання (Там само).
Луцій Юній Брут – керівник повстання в Римі 509 р. до н. е., внаслідок якого повалено імператорську владу і встановлено республіканський лад. За участь у змові проти республіки засудив до страти двох власних синів.
Марк Юній Брут (85 – 42 рр. до н. е.) – римський політичний діяч, один з головних учасників змови проти Юлія Цезаря і вбивства його (44 р. до н. е.). Обстоював республіканський лад правління. Зазнавши поразки проти другого тріумвірату Антонія і Октавіана, 42 р. до н. е. покінчив самогубством. Ім’я Брутів набуло символу громадянських чеснот (Шевченківський словник. Т. 1, С. 491).
Публій Горацій Коклес (Одноокий) – легендарний герой, який 507 р. до н. е. врятував Рим від етрусків, один захищаючи міст через річку Тібр (Там само).
