оговтався головний лікар. Він вимовив поволі, але цілком упевнено, більше звертаючись до Віктора Тихоновича:
– Гадаю, тепер нам весело буде працювати.
– Без жодних сумнівів, – похмуро підтвердив завідувач.
Як не дивно, я теж кивнув головою на знак згоди.
Потім ми вирушили до ординаторської знайомитися з колегами.
– Це вже без мене, – якось напружено промовив нам головний… постраждалий і поспіхом чкурнув у своїх численних невідкладних справах.
В ординаторській – загалом невеликій кімнатці – якимсь дивом розмістилися диван, три столи (за двома з них зараз сиділи терапевти), гардероб і книжкова шафа, в якій зберігалася медична документація. На стіні висів негатоскоп для перегляду рентгенівських знімків. У кутку біля дверей була раковина.
За столом біля вікна, якраз напроти дверей, закинувши ногу на ногу, з сигаретою в недбало відкинутій руці сиділа худорлява жінка-лікар. Вона була в приталеному витонченому халатику явно не лікарняного походження. Фарбоване темно-руде волосся, підібране догори, і заспане набрякле обличчя видавали не першу молодість лікарки.
За іншим столом, одному з двох біля стіни зліва, сидів молодий чоловік років тридцяти з приємною посмішкою на обличчі. Темне волосся акуратно зачесане назад. Під халатом – біла сорочка з чорною краваткою.
Наша поява перервала їхню бесіду.
– Доброго ранку, – сказав Віктор Тихонович. І ми утрьох, в один голос, побажали йому того ж. – Дозвольте представити вам нашого нового співробітника Василя Васильовича… е-е-е… – завідувач зробив невеличку паузу, мигцем глянувши на мої руки, і відступив на безпечну відстань. – Він з нами працюватиме. А це – Надія Миколаївна Риндіна й Ігор Петрович Вербовий.
Я кивнув головою, в думках дякуючи лікарю за те, що він не подав мені руки (ми розташовувались все-таки далекувато один від одного). Не вистачало мені погрому ще й в ординаторській.
Віктор Тихонович вирішив, що з офіційною частиною покінчено, і відразу перейшов до повсякденних справ.
– Надіє Миколаївно, як пройшло чергування?
– Хвора з палати № 12а померла.
– Що, знову?
– Ні, вона перший раз померла.
– Я кажу, знову палата № 12а? З яким діагнозом лежала померла?
– Гіпертонічна хвороба другої стадії. Стан погіршився, її перевели в палату № 12а, я Вам доповідала. А сьогодні вночі був гіпертонічний криз. Врятувати не вдалося.
– Документи оформили?
– Так, все як годиться.
– На розтин направили?
– Хвора похилого віку, хронічна, родичі просять не розтинати. Думаю, головний підпише.
– Що ще?
– А так все нормально. Поступило троє хворих.
– Добре, готуйтеся до обходу.
