сімейній історії: та квартира і ця – нова. При згадуванні старої квартири в неї коливались двоякі почуття: сум і радість…
Вона виросла там. У міцній дружній сім'ї… Музика звучала в хаті безперервно: якщо мама не грала на фортепіано, то крутилася вінілова пла тівка на програвачі. Гм… Скільки співпадінь! Музика познайомила батьків і мене з Робертом! А місце зустрічі?!
Тато міг до нескінченності повторювати історію знайомства з мамою. Він тоді проходив строкову службу в одній із військових частин Ужгорода. На святкування з нагоди Дня Перемоги в драмтеатрі зібралися всі в формі, яку прикрашали відзнаки. «При повному параді!», – так гордо тато називав цей варіант військового одягу. Після офіційної урочистості розпочався концерт. Один виступ змінювався іншим: оркестр, оперні співаки, дітки, а потім на сцену вийшла… вона… Граціозно вклонилася залу, усміхнулася і подивилася на глядачів і на нього… Він ухопив блиск її очей! Ця жінка подарувала усмішку йому, лише йому! Поправила своє хвилясте шатенове волосся з неймовірною чарівністю і попрямувала до роялю. Довга чорна сукня з розсипом блискучого каміння окреслювали її тендітний стан. Неземна краса! А потім заграла… Виявилось, що він любить слухати класику! Тато казав, що ніколи в житті так сильно та енергійно не плескав у долоні, а «Браво!» кричав найголосніше. «Що робити? Який план дій? – думав він, спрацьовував військовий менталітет. – Не можна втрачати момент, все залежить від мене!» Хутко підвівся з місця. Намітились два варіанти. Перший: відразу йти знайомитись за куліси; другий: підійти елегантно. Зваживши секунду, вирішив діяти згідно з другим планом. Артисти – люди витончені, отже потрібно культурно. Кулею полетів до магазину, вибрав коробку «Стріла». Назва цукерок звучала, як почуття, що пронизали серце батька. У руці найкращий букет, вибраний на квітковому базарі, що недалеко від драмтеатру, і… тато був у повній готовності та впевненості в своїх намірах. За мить він стояв за лаштунками сцени, дочекався ведучого та без вступу звернувся:
– Де зараз піаністка в довгому платті?
– А Ви, власне, що хотіли? Хто Ви їй будете?
На що батько без коливань відповів:
– Я майбутній чоловік!
– Ну, якщо так, то пройдіть он до тієї гримерної.
Знайдете її там!
– Дякую, Ви мене врятували!
Тато підійшов до дверей, тричі постукав. Пролунало милозвучно: «Відчинено, заходьте!» Гримерна кімната була маленькою, але яскраво освітленою.
Сміливо ввійшов. І… раптом уся рішучість кудись поділася! Він не очікував від себе такої скутості… А зблизька ця жінка виглядала ще привабливішою. В неї було напрочуд гармонійне обличчя: виразні брови, великі темно-коричневі очі, ніс із дрібним ластовинням та яскраво-червоні губи. Під сценічним макіяжем він бачив її природну красу. Вона стояла, немов молода цариця: горда постава, розправлені плечі, піднята голівка, красиві груди гойдались від подихів.
Декілька
