постачальник царського двору, котрий відав у приказі Великого Палацу поповненням державної скарбниці й до якого сам цар благоволив!..
Загалом-то, дарма юнак полестився на кляті свічники: адже нишпорки Розбійного приказу нарешті наздогнали довгоочікувану здобич. За всіма правилами, Тимофія мали би швидко, без зайвого шуму прирізати. Ще б пак: синок Лжедмитрія, який випадково вижив!.. претендент на царський престол, замість якого повісили іншого!.. Але пограбований лиходієм Дементій Минович, як людина розважлива, керувався іншими міркуваннями. Аби Тимофій надалі не накоїв дурниць, під варту були взяті найдорожчі для нього люди – прийомна матір Василіса Дєділова і його люба зведена сестра (у дарунок якій і призначалися трикляті свічники). Відтепер з колись невловимого крадія можна було хоч мотузки вити…
Годі й казати, розумним чоловіком був Дементій Минович Башмаков – майбутній дяк майбутнього моторошно-грізного Приказу таємних справ!
Глава 5
Студентська юність
У 1630 році родина відправила молодого княжича в закордонну освітню поїздку. Рішення було ухвалене на сімейній раді. Поговоривши із старшим сином, батько остаточно переконався, що він прагне політичної кар’єри, для чого обирає фах юриста, і палко підтримав сина в його бажанні. Та й волелюбний[8] Лейденський університет для початку освітньої поїздки був обраний не випадково. Нідерланди й Голландія, що входила до їхнього складу, на той час вирізнялася у всій Європі вільнодумством і віротерпимістю[9].
Подорож обіцяла бути важкою й небезпечню, вона мала тривати спочатку суходолом, потім морем. Тому до Лейдена молодий княжич відправився не самостійно, а разом із групою однолітків – випускників Раківської академії: Андрієм Вишоватим, Олександром Чапличєм, Миколою Любенецьким і Петром Суходольським. Супроводжував групу аріянської молоді старший наставник – доктор медицини Андрій Руткович.
Запряжена четвіркою баских коней поштова карета летіла стрілою по території Королівства Польського. Перед очима пасажирів проносилися милі серцю сільські пейзажі, широкі лани й густі ліси. Немирич і його друзі дедалі більше віддалялися від рідного дому.
На той час Польща перебувала у стані війни. На дорогах скрізь стояли застави. У маленьких прикордонних містечках і селищах були розквартировані війська. На поштових станціях перевіряли речі й особи мандрівників. Іноді доводилося тривалий час очікувати дозволу на проїзд і спеціальних перепусток. Доки черговий писар разом із старшим наставником щось оформлював, молода компанія навідувалася в найближчий трактир, де на них чекав гарячий обід або тепла вечеря.
На черговій поштовій станції змінювали коней, а їхній екіпаж оглядав місцевий коваль. Ночами намагалися не їздити, тому що в країні панував неспокій. Ночували зазвичай у придорожніх садибах, селяни привітно й радо приймали юних представників аріянської знаті. Юнаки поводилися тихо, скромно, платили завжди щедро.
Гасло Лейденського університету – «Praesіdіum Lіbertatіs» («Оплот волі»).
Республіканський державний устрій З’єднаних провінцій став наслідком компромісу між молодою буржуазією та старим дворянством, досягнутий ще в ході Нідерландської революції. Верховним органом держави були Генеральні штати, у яких засідали делегації від 7-ми провінційних штатів. Генеральні штати вирішували питання війни і примирення, відали фінансами та збройними силами. Провінція Голландія, відповідно до економічної потужності її буржуазії, мала в Генеральних штатах найбільший вплив. Влада в окремих провінціях належала провінційним штатам, що складалися з делегацій від міських магістратів і представників місцевого дворянства. Доступ в усі ці органи управління був відкритий лише для 2–3 тис. осіб з верхівки голландської торговельної буржуазії, які поступово утворили замкнену правлячу касту «регентів».
