трішечки почекати… У вас є час?
– О, так, я маю час.
– Тоді, пане…
– Юрій Немирич.
– Тоді, пане Юрію, розташовуйтеся о-о-он у тім кріслі й чекайте. Можете поки що почитати оце, – і старий простягнув юнакові невелику книжечку… Обкладинка її була затертою до нерозбірливості: либонь, книгу читали часто. З затертих слів вдалося розібрати одне-єдине: «Хроніки». Ну що ж…
Вмостившись у зручному затишному шкіряному кріслі, княжич заходився вивчати зачитану книженцію, яка розповідала про Вісімдесятилітню війну[10]. Саме коли він читав про один з найтрагічніших епізодів – облогу Лейдена, до бібліотеки зазирнув чоловік приблизно сорокарічного віку, приємної зовнішності, одягнений за останньою модою… який привітався польською!
– Добридень! – здивовано відповів Юрій. – А як ви здогадалися, що я вас зрозумію?
– Кшиштоф Арцишевський, – мовив він твердо, простягаючи юнакові руку. – А вас як звуть, дозвольте поцікавитися?
– Юрієм Немиричем мене звати.
– Аякже, чув, багато чув про вашого батька-суддю! Річ у тім, Юрію, що раніше я жив у Польщі, тепер от перебрався в Нідерланди і навчаюся в цьому славетному університеті… А що це ви читаєте, парубче?
Юрій продемонстрував затерту обкладинку новому знайомому.
– Так, я із цим знайомий, – пафосно відповів Кшиштоф.
– А чи правда, що жителі Лейдена витримали річну облогу міста?
– Не тільки. Лейденці навіть одержали як винагороду за свою стійкість оцей самий університет[11]…
– Та невже?.. А мер міста? Він же не втратить рук, правда ж?
– Та що ви, пане Немиричу, немовби дитина, чесне слово?! Руки у мужнього пана мера лишилися цілими й неушкодженими, не переймайтеся.[12]
– Пане Арцишевський, а на якому факультеті ви навчаєтеся?
– На факультеті прикладної механіки.
– О-о-о! Як шкода, що не на юридичному, як я…
– А чому шкода? Я два роки вивчав механіку й інші галузі прикладних наук, а також юридичне право. Не засмучуйтеся, пане Юрію, я постараюся відповісти на всі запитання, які ви задасте мені.
– Як добре! Мене дуже зацікавив державний устрій у Голландії. Чи допоможете мені розібратися в цьому нелегкому питанні?
– Природно, пане Юрію. Це моя улюблена тема, бо мрію побудувати державу з системою управління, подібною до голландської.
– Дозвольте довідатися, де саме збираєтеся її побудувати?
– Поки що не знаю точно, де саме. Хоч і схиляюся до Бразилії.
– Але ж Бразилія – це так далеко… А чому б не в Польщі, наприклад?
Якщо чесно, така прихована пропозиція виникла у Юрія щойно… Але цікаво, що скаже на це гість?!
– У Польщі, друже мій, я тепер персона небажана. Колись у молодості я припустився жорстокої помилки: взяв участь у дуелі, через
Інша назва Нідерландської революції.
Університет був подарований місту Лейдену Вільгельмом І Оранським Мовчазним як подяка за мужність містян, які непохитно витримали у 1575 році облогу іспанців, що тривала протягом року. Інша пропозиція Вільгельма Оранського зводилася до довічного позбавлення міста усіх видів податків, проте жителі Лейдена вважали за краще мати в рідному місті чудовий університет, який з часом уславився на всю Європу.
Згідно з переказами, під час річної облоги лейденський мер якось сказав городянам, що згоден, аби з його відрубаних рук приготували їжу для голодуючих, ніж відкрити ворогам міські ворота.
