Чумацький шлях (збірник). Володимир Малик
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Чумацький шлях (збірник) - Володимир Малик страница 12
Та Катрі не довелося додивитися до кінця цей несамовитий танок. Раптом їй на плече лягла чиясь рука.
– Катре!
Вона оглянулась. То був Василь.
Хлопець, по всьому було видно, відчував себе ніяково, однак в його очах світилася якась відчайдушна рішучість, що збентежила дівчину.
– Чого тобі?
Веснянкувате Василеве обличчя взялося плямами.
– Зрадів, що побачив тебе… Чого нам тута стовбичити? Ходімо краще марципани їсти! – І потягнув її з гурту.
Катря не опиралася, бо боялася розгнівити цього дещо дивакуватого хлопця, котрий, як хазяйський син, мав, на її думку, над нею якусь владу.
Він підвів її до ятки і кинув молодиці, що визирала звідти, п’ятака.
– Марципанів нам! – І простягнув пару коржиків дівчині. – Їж! Смачно!
Вони відійшли вбік.
Катря несміливо відкусила шматочок коржика, що справді був смачний, солодкий, з присмаком мигдалю. Та незвичайність того, що зараз відбувалося з нею, вражала і тривожила її, а тому було їй не до коржика. Краще б піти звідси, розстатися з хлопцем, що, похрумуючи марципана, якось дивно і напружено дивиться на неї. Від того погляду їй було незатишно і тривожно. Але піти не могла. Ноги ніби приросли до землі. Що він намислив? З якої речі пристав до неї, до наймички? Невже і він, як і його батько, думає, що коли вона служить наймичкою у них, то з нею можна поводитися як з якоюсь річчю?
Тим часом Василь не спускав з неї свого пильного погляду, в якому то загоралася якась відчайдушна юнацька рішучість, то в ту мить, коли, здавалося, він зважиться сказати щось важливе, та рішучість зникала і натомість в очах з’являвся страх.
Врешті Катря опустила руку з марципаном вниз і хотіла піти від нього, і тоді якось хрипко, задерев’яніло прозвучав його голос:
– Катре, не тікай! Я кохаю тебе! І хотів би взяти тебе за жінку!
Це було так несподівано, що Катря остовпіла і не знала, що йому відповісти. Злякався своєї сміливості і Василь. Він почервонів і від того збентежився ще дужче.
Так і стояли вони одне проти одного мовчки, оторопілі і вражені тим, що сталося. І ніхто перший не наважувався порушити це прикре мовчання.
Першою спохопилася Катря.
– Василю, – промовила вона якомога м’якше, – що-бо ти говориш? Ти хазяйський син, а я наймичка. Схаменися! Хіба я тобі рівня? Хіба тобі потрібна така батрачка, як я? Та ти тільки тюкни – і за тебе піде перша-ліпша лубенська красуня-багачка! Не рівня мені!
Василь здригнувся і, ніби прокинувшись після важкого сну, схопив її за руки – гаряче прошепотів:
– Не треба мені ніякої багачки! І красуні