нелюди поганi! (Сiдає кiнець стола i починає стягати чоботи.) От iще бiдонька моя! (Кричить.) Жiнко, гей, жiнко! Анно! Де ти там?
Анна (входить). Ти мене кликав?
Микола. Таже кликав. Ну що, конi пили?
Анна. Ще й як. Так, бiднята, перемерзли, мов риби тряслися. Бiдна худiбка! Я їм трохи сировицi до води долила, випили по двi коновцi.
Микола. А їсти мають там що?
Анна. Ну, та вже я не спустилась на тебе, поки ти їм даси. Мають по гарцевi вiвса, та й сiчки я нарiзала у заступника на машинi, ну, та й сiна поза драбину понапихала. Ба, та чого ти так запiзнився?
Микола. Ет, волиш не питати. От ходи та поможи менi чоботи стягнути. Ади, позамерзали як костомахи, та боюсь, щоб ноги не повiдморожувати.
Анна. Пек-запек! Що ти говориш? Ще би нам лиш того бракувало! (Бере за чобiт, тягне, та, заглянувши Миколi в лице, опускає ногу, вiдступає на крок узад i хреститься.) Свят, свят, свят! Миколо! А тобi що такого? Ти весь у кровi!
Микола. Я?
Анна. Бiйся бога! А се що таке? Чи бiйка де була? Чи, може, ти скалiчився де?
Микола. Та нi, нi, не бiйся!
Анна (кидається до нього i розпинає лейбик). Та почекай лишень! Господи, сорочку покровавив! Ну, що се таке з тобою сталося, Миколо?
Микола. Та то наш вiйтонько гiдний та поважний.
Анна. Що? Бив тебе?
Микола. Та певно, що не гладив. (Гримає кулаком об стiл.) Але я йому не подарую! Я на нiм своєї кривди пошукаю!
Анна. Ба, та що таке межи вами зайшло? За що?
Микола. Питай ти мене, а я тебе буду. За нiзащо! З доброго дива мене вчепився, бодай його той учепився, що в болотi сидить.
Анна (все ще оглядає його). Та не клени, Микола не гнiви бога! Ой господи, та з тебе тут кварта кровi зійшла! От iще недоля моя! Давай я обмию. Десь тут iще тепла вода лишилася. (Iде до печi.)
Микола (кричить). Нi, не треба! Я його до суду завдам! Я завтра, ось так як є, до самого пана судiї пiду. Най пани побачать! Не мий!
Анна (наливає в миску води i наближається). Iди, iди, бiдна ти голово! Не роби з себе смiховище людське! Вiйтовi нiчого не зробиш, тiлько з себе смiх зробиш.
Микола. Як то нiчого не зроблю? То цiсарське право позволяв отак над людьми збиткуватися? Як вiн вiйт пiдприємець вiд довозу дров на жупу, то йому вiльно з чоловiка й душу вигнати?
Анна. Ти, певно, знов полiна продавав?
Микола. Ну, та певно, що мусив продати. Бiйся бога, чоловiк намучився в лiсi, намерзся, як собака, крейцарика при душi не має, а треба прецiнь чимось душу пiдкрiпити.
Анна. Ей, Миколо, Миколо! Кiлько разiв я тобi говорила: радше притерпи, а не роби сього! А тепер ще до суду хочеш iти! Адже вiйт тебе за таке до арешту борше запакує, нiж ти його!
Микола (глядить на неї з острахом). Агiй, жiнко! Та се ти правду кажеш! А менi се i в голову не прийшло. Ну, на, мий!
Анна (миє його). Я би не знати що за се дала,
