А мерзнути та о голодi бути треба!
Анна. Було собi з дому взяти пару крейцарiв на горiвку, коли вже без неї не можеш обiйтися. Адже ж ми вже не такi остатнi.
Микола. От таке! На заробок їхати i ще грошi з дому брати!
Анна. Ну, коли так, то маєш заробок, якогось хотiв. (Застелює стiл i заходиться давати вечерю.) Ну, але де ж ти так довго барився?
Микола (гнiвно). А тобi що до того? Не твоє дiло! Коли я тобi такий нелюбий, то не питайся мене нi про що!
Анна (ставить миски на стiл). Ну, коли так будеш зо мною говорити, то певно любiший не будеш.
Мовчанка. Микола тарабанить пальцями по вiкнi, Aннa заставляє вечерю. Микола обертається i починає мовчки їсти. Втiм чути стукання до вiкна. Анна здригається, Микола випускає ложку з рук.
Анна. Свят, свят, свят! А се що таке?
Микола. Хтось до вiкна стукає! В таку пiзню годину, в таку негоду — ой, може, яке нещастя!
Голос за вiкном. Гей, люди, створiть, не дайте душi загинути!
Анна. Хтось, певно, з дороги збився. Бiжу створити.
Микола. Анно, стiй! Може, яка зла душа?
Анна. Ба, та що? Дати чоловiковi загибати? Та й що нам зла душа? Взяти у нас нема що, нiкому ми нiчого не виннi, то чого нам боятися? (Виходить. Чути калатання засувiв.)
Ява шоста
Микола, по хвилi входить Жандарм з карабiном, увесь присипаний снiгом, за ним Анна.
Жандарм. Дай боже добрий вечiр!
Микола. Дай боже здоровля!
Жандарм. Перепрашаю, що в таку пiзню пору непрошений до вашої хати набиваюся. Але там така страшна буря, куревiльниця, що, не дай господи! Я з дороги збився думав уже, що або замерзну де в заметi, або вовкам на зуби попадуся.
Анна (хреститься). Господи!
Жандарм (озирається на неї, витрiщує очi, потiм перемагає себе). А так! Недалеко вже було до того. Там пiд лiсом чути, як вони виють. Кождої хвилi могли, бестiї, зо мною привiтатися!
Микола. Та роздягнiться, пане, сiдайте! Адже ж тепер, пiд нiч, далi не пiдете.
Жандарм. Та куди вже! Нiг своїх не чую, так промерз та змучився! Ой, господи тобi слава, що з душею з того снiгового пекла вихопився! (Обтрiпується зо снiгу i починає роздягатися. Микола придивляється йому ближче.)
Микола. А ви вiдки, пане шандаре?
Жандарм. Та ходом з мiста.
Микола. Ну, так, ходом. Але родом? Даруйте, але менi здається, що я вас десь колись бачив.
Жандарм (смiється). Ну! Чи не ще! Миколо, старий побратиме! Хiба ж ти не пiзнав мене? (Клепле його по плечi.)
Микола. Михайло Гурман! Так се ти! А ми гадали… Анно, ба, а ти хiба не пiзнала Михайла?
Анна (зовсiм забувшися, стоїть кiнець столу i, не дивлячись на них, шепче молитву). I остави, i ослаби, i вiдпусти, господи…
Жандарм (регочеться). Анно! Господине! Що се вам на побожнiсть зiбралося?
