тілько вискоче Маруся, тоді сміливо наша. Не треба случая пропускать... Як не виграю, то й не програю. (Пішов).
Харитина (виходе з відрами). Чи до роботи ж мені тепер, коли...
Голос Рухлі: «Та швидше мені! Лізеш як нежива, — Сруль плаче...»
Харитина. А, бодай він тобі луснув! Вже й підошов не чую: так уганяли. (Пішла).
ЯВА ІХ
Цокуль, а потім Борох.
Цокуль (один). Ну й дівчина! А!.. Одберу від жидів Харитину хоч би там як! Прямо квітка... та ще трохи випив, і з думки не йде... Одберу!..
Борох (виходить). Василь Микитович! Подождітє мене, пожалуста. Я зайду до Федьки — нам вмісті; проводіте меня від собаков.
Цокуль. Слухай! Уступи мені свою наймичку Харитину.
Борох. Ви знову за своє. Як же Рухля зостанеться сама з дітьми, га?
Цокуль. Ти собі візьми бабу Горпину.
Борох. А одчого ви не візьмете собі бабу Горпину?
Цокуль. Та від того, що вона тутешня, а всі тутешні рвуть що не попало: чи молоко, чи масло, чи борошно — усе таскають додому, бо жінка моя другий місяць слаба: хто його вглядить. А Харитина тут чужа, родичів нема, то хоч поки подружок не заведе, красти не буде, а тим часом жінка видужає. От яке діло!
Борох. Пес!.. І нашто вам ета рахуба?.. Вона нічого не поніма, вона лінива, без загаду нічого не зробе, вона тілько спать любе.
Цокуль. О, у мене не буде спать.
Борох. Оставте ето, просю вас.
Цокуль. А я тобі кажу, що вона у мене буде служить,
Борох. Ні, не буде.
Цокуль. Та що ж вона, кріпачка ваша, чи як? Я більше заплатю — і піде до мене.
Борох. Ну, то я вам скажу насурйоз: вона — бродяга!
Цокуль. А ти ж держиш її, чом же я не можу?
Борох. Ми? Ми другово діло... я знаю, де її взяв. Ну, оставте... вам будуть непріятності, бо Рухля її любить, піднімить гвалт і з досади скажить уряднику, што вона бродяга... і од вас її візьмуть у острог, тоді ні вам, ні нам.
Цокуль. Ну, стривай! Чого нам свариться? Я тобі дам одступного. Хочеш?
Борох. Одступного?.. Єй-богу, не знаю, што із вами робить... А сколько ви дадіте?
Цокуль. Дам четверть вівса.
Борох. Нам жаль так задешіво уступить.
Харитина несе воду.
Борох. Відітє, какая проворная — як куля: і сюда, і туда! Ви дадітє три четверті, нічого з вами робить.
Цокуль. А, більш вже пропада! Нехай вже дві.
Борох. Єй, нельзя! Какая дєвушка, на всю округу не знайдеш: умная і проворная.
Харитина виходить з шинку і хутко іде за хату.
Борох. Гляньте! Не, ви гляньте, прямо — куля!..
Цокуль. Так пришли її завтра до мене з квітками, я сам з нею побалакаю, а ти не кажи їй нічого, не одговорюй!..
Борох. Знаєте, Василь Микитович,
