— і благословив народ хрестом. В його очах блищали сльози. Відтак каже: — Народе православний! В особі цього старця обнімаю вас усіх, а за вашу готовність і твердість благословлю вас оцим хрестом, його посвятив єрусалимський патріарх на гробі спасителя. Благословлю вас, вашу сім'ю, ваші хати і поля.
Владика вийняв малесенький хрест, поцілував його з пошаною і благословив народ.
— Амінь! — гукнули всі.
Народ став плакати та обнімати друг друга. Усі почували себе тут рівними, дітьми одної церкви.
Стали виходити. Народ висипався на майдан, мов бджола з улія під рійку. Владику повели під руки два найстарші чоловіки до школи.
В школі привітав його отець Атанасій відповідною промовою, а школярі відспівали кант, скомпонований на те свято одним учителем.
Владика засів на почеснім місці, і зараз розпочався екзамен.
Особливо звернув на себе увагу старший уже хлопчина. Він відповідав дуже гарно, хоч голос у нього дрижав зі зворушення.
— Як тебе звуть, люба дитино? — питає владика.
— Марко Жмайло-Кульчицький.
— Це мій правнук, — каже старий Грицько, ясніючи з радості.
— Благословення господнє! Його би, пане Грицьку, послати до вищої школи на науку, нам треба людей вчених.
— Раяли мені це панове вчителі, і я про те думав, раяли, до котрого ліцея єзуїтів, та я не можу цього зробити, боюся, щоби з нього не вийшов перевертень, на ганьбу нашого роду.
— Чого ж до єзуїтів? Хіба ж у нас нема православних шкіл? От школа братства ставропігійського у Львові… або школа князя Острозького в Острозі… Не всі ще вельможі нас покинули.
— Чував я про це, та не під силу мені.
— Не журись, славний прадіде. Мого письма до князя, їх милості, вистарчить, що його візьмуть не лише до школи, але і до бурси. Ти лише одежину приладь — і вишли.
Старий Грицько страх як зрадів. Він давно мріяв про те, щоби хтось з його численної родини вийшов у світ між людей, став вченим чоловіком… славним. Старий дивився в Марка, як в образок.
Та розмова велася стиха, а під час того йшов екзамен далі.
Владика прикликав до себе Марка і погладив його по голівці:
— Маєш, дитино, охоту до науки, то твій прадід пошле тебе до школи вищої, геть далеко звідсіля, — поїдеш?
Марко м'яв шапчину в руці, спустив очі вниз і каже:
— Поїхав би, якби поїхав зі мною Петро.
— Хто це Петро? — питає владика.
— Я! — встає такий самий хлопець в шляхетській одежині. — Петро Конашевич.
— Ходи сюди, дитинко.
Петро підійшов до владики, а той став його сам випитувати. Відповіді були напрочуд гарні.
— Чий ти, синку?
Грицько відповів за нього:
— Це сирота. Батько поліг, як ми відбивалися від татар у Кульчицях,
