ти знав, як туга кров гнітить!..Степан
Кров?
Оксана
Так. Не раз, вернувшися з походу,
лицарство з нами бавиться при танцях.
Простягне руку лицар, щоб узяти
мене до танцю, а мені здається,
що та рука червона вся від крові,
від крові братньої… Такі забави
не веселять мене… Либонь, ніколи
не прийняла б я перстеня з руки
такого лицаря…
(Гладить йому руку.)
Оця рука
від крові чиста.
Степан
Се не всі вважають
за честь.
Оксана
А я відразу привернулась
до тебе серцем за твою лагідність.
Скажи, чи всі такі в твоїй родині?
Степан
Родина в нас мала: сестра, й матуся,
та брат маленький. Так, вони у мене
всі не лихі.
Оксана
Твоя матуся, може,
не злюбить незнайомої невістки?..
Що я тоді почну там на чужині,
далеко так від роду?
Степан
Ні, Оксано,
того не бійся. Мати будуть раді,
що привезу я жінку з України, —
мій батько, умираючи, бажав,
щоб я десь в ріднім краю одружився.
Тебе ж малою мати пам’ятають.
(Знов пригортає її.)
Та й хто ж би не злюбив моєї долі,
голубоньки Оксаночки моєї?
Се тільки в пісні всі свекрухи люті,
а ти побачиш, як моя матуся
тобі за рідну стане.
Оксана
Дай-то Боже!
Степан
Мені тепер здається, що нігде
на цілім світі вже нема чужини,
поки ми вдвох з тобою. От побачиш,
яке ми там кубелечко зів’ємо,
хоч і в Москві. Нічого ж там чужого
у нашій хатоньці не буде, – правда?
Оксана
Авжеж. І, знаєш, якось я не дуже
боюся тої чужини.
Степан
Зо мною?
Оксана (усміхається)
Тим певне, що з тобою. Але й так,
хіба ж то вже така чужа країна?
Таж віра там однакова, і мову
я наче трохи тямлю, як говорять.
Степан
Та мови вже ж навчитися недовго…
ну, ніби трохи тверда… Та дарма!
Оксаночка у мене розумниця, —
всього навчиться.
Оксана
Не хвали занадто,
бо ще наврочиш!
(Трохи посмутніла.)
Я вже й так боюся…
Степан
Чого, єдина?
Оксана
Якось так упало
се щастя раптом. Я такого зроду
не бачила… Всі подруги мої,
ті, що побралися, багато мали
і горя, й клопоту перед весіллям,
а я…
