останню цигарку, то навіщо ж вам відмовлятися від своїх переконань? Тому й не дивно, що під час телефонної розмови чи у стресовій ситуації ваш мозок наполегливо вимагає, аби ви закурили. Не викликає подиву й те, що після добротного обіду всі, крім вас, закурюють, а ви почуваєтеся зайвим. Звісно ж, ви сподіваєтеся, що згодом ця проблема вирішиться сама собою. Але з якого дива? Адже розлука лише зміцнює кохання. Однак ви з усією пристрастю сподіваєтеся, що завдяки вольовому методу коли-небудь таки вигукнете: «УРА! У МЕНЕ ВИЙШЛО! Я ВІЛЬНИЙ!»
Таке трапляється, проте рідко. Хоча це не означає, що не трапляється взагалі. Декому вдається навіть зовсім розлучитися з куривом – ці люди з захопленням розповідають, що їм байдуже до цигарок. Їхню проблему вирішує час. Якщо їм вдається протриматися без куріння досить довго, то вони поступово призвичаюються до такої ситуації, значно рідше – страждають від абстиненції і звикають вважати себе некурцями. Одначе і в цих нечисленних випадках чимало з них зізнається, що їм бракує тієї виняткової цигарки, що викурювалася після їжі.
Саме вони – ці скиглії – залякали нас, створивши міф про вічного курця, якому ніколи не вирватися на волю. Ви помічали, що в ресторанах відвідувачам з цигарками найбільше дошкуляють саме самовдоволені колишні курці? Для них це не просто можливість обуритися, а засіб самозахисту. Дим у залі нагадує їм, що куріння для них під забороною, тож вони, принижуючи курців, стверджуються у своєму рішенні не курити.
Вольові методи даються більшості курців важкою працею, а іноді не даються й зовсім, адже нам промили мозок, з раннього дитинства привчили вважати їх складними. І якщо ви зважитеся і спробуєте застосувати один із вольових методів, марна спроба не розвіє міф, а навпаки, підтвердить його. Тому курці докладають чималих зусиль, аби кинути курити – приблизно раз на п’ять років. Саме стільки часу потрібно, щоб стерлися спогади про поневіряння.
Коли ви досягнете успіху за допомогою «Легкого способу», то, звісно ж, захочете допомогти своїм друзям-курцям. Не переймайтеся, якщо добрі новини не викличуть у них ентузіазму. Таке ставлення може бути результатом скепсису або переконанням, що на них «Легкий спосіб» не подіє. Навіть якщо друзі вірять вам, проте нещодавно вони намагалися кинути курити вольовим методом та зазнали поразки, вмовляти їх звернутися до «Легкого способу» – однаково, що пропонувати марафонцеві, який упав за двісті метрів до фінішу, півгодини відпочити, а потім таки подолати дистанцію.
Проте головна складність «вольових методів» криється в сумнівах і невпевненості в собі. Ми чимдуж беремося за роботу, сподіваючись на успіх, але не віримо в нього і нічого не знаємо напевне. Це приклад негативного мислення. Навчатися плавати важко і страшно, але ви коли-небудь бачили ейфорію дитини, яка щойно навчилася триматися на воді? Нехай навіть вона пропливла лише пару метрів, ледь не потонувши, і наковталася води? Це жодним чином не зменшує її щастя. Дитина точно знає: вона трималася на воді
