не почалось, і так кожного року, розумієш, що я маю на увазі, кожного року відразу після зими мало б починатися щось інше, а натомість не починається нічого, так само падає сніг, так само холодно, так само шукаєш, де зігрітись, а знайшовши, довго не виходиш на вулицю, намагаючися намахати всіх і все, з янголами включно.
По обіді, коли ми прокинулись і Джон Леннон розповідав щось про своє навчання в університеті на юридичному факультеті, індус почав нити. Він проспався, йому було погано, і він вимагав віднести його назад або купити йому ще таблеток. Може справді віднесемо старого на місце? – питаюсь я Джона Леннона, не вийде, каже він, на вихідні університет зачинено, на лавці залишимо, говорю я, ні, відказує Леннон, не можна, сніг пішов, замерзне. Я дивлюся на шоколадну фізію індуса, що вже взялась темно-синім відливом і розумію, що таки справді замерзне. Ото не треба було його взагалі брати, кажу роздратовано, але Леннон випиває ще одне пиво і говорить, що це не проблема, що ми з ним зараз сходимо на вокзал і дістанемо для нашого друга таблетки, я все одно збирався туди зайти сьогодні, каже, там збираються мої друзі, робити нічого, ми починаємо збиратися, тим більше, що треба купити щось поїсти, бо батон у нас уже скінчився, а з інших харчів у Джона Леннона був лише кетчуп.
Є на південному вокзалі міста Відня одна ригалівка. Народ тут збирається здебільшого відчайдушний, емігрантів серед них немає, взагалі – всі свої, бухло тут дешеве, а поліція лояльна, тож і не дивно, що Джон Леннон в цьому закладі теж був своїм крутим хлопцем. Він одразу ж замовив горілку і заговорив з якимись ханигами, ханиги тут теж, очевидно, були своїми, вони весело плескали Джона Леннона по плечу, говорили всілякі гадості на адресу уряду і парламенту, взагалі виявляли дивну для ханиг політичну заангажованість. Джон Леннон замовив собі й мені ще по одній горілці, випив її і, схоже, взагалі забув, по що сюди прийшов, ханиги теж не знали, що йому від них треба, тому всі замовили собі по новій горілці та дружно випили. Потім раптом звернули увагу на мене, запитали, звідки я, я відповів, це зустріли схвальним гудінням і замовлянням ще однієї горілки. Я випив з ханигами за їхнє здоров'я і зашепотів Леннонові, слухай, друже, пішли додому, у нас там індус негодований, Леннон вийшов з піке, сфокусував свій нікуди не гідний зір, відвів убік одного ханигу і почав із ним про щось перемовлятися. За кілька хвилин він повернувся задоволений і усміхнений і голосно заявив, що ми з ним мусимо вже валити. З боку ханиг заяву було сприйнято з ентузіазмом, тут таки з'явилася нова горілка, було проголошено тост за соціал-демократію, і ми вийшли в сутінки під прощальні вигуки розчулених ханиг. Дорогою Джон Леннон співав, викрикував політичні гасла, задирався з таксистами і знайомився з усіма зустрічними російськими проститутками.
Індус зжер таблетки, які ми йому принесли, і знову заснув. Я подумав, що от кому добре живеться в цьому світі, так це індусам, Джон Леннон був п'яний, я загалом теж, він ходив по своїй розбитій квартирі
