що, далі вони починають співати,зрозуміло – балканські пісні,
такі безкінечні, що їх навіть своїми словами не перекажеш,
але приблизно таке:
Коли сонце стає над Балканами
і першим своїм промінням торкається хвиль Дунаю,
вони – хвилі Дунаю – починають підсвічуватись,
ніби на дні лежать золоті червінці,
і тоді хоробрі солдати сербської гвардії
стрибають у Дунай, разом зі своїми рушницями,
аби дістати золоті червінці для дівчат
з портових кварталів;
так вони й тонуть – разом зі своїми рушницями,
і хвилі Дунаю волочуть їх піщаним
дном у напрямку моря,
і від їхніх темних-темних мундирів
море називається Чорним.
Big Gangsta Party
Харків, 94-й рік. Напружена
криміногенна ситуація. В місті діє
злочинне угруповання, яке бомбить обмінки,
на державному радіо їх називають «групою зухвалих молодиків»;
і ось ця група зухвалих молодиків
довго пасе оптову обмінку в центрі,
пасе-пасе і врешті випасає,
що в омбінці
зараз лежить кілька мішків бабла —
брезентові мішки з баблом,
котрі до завтра ніхто не буде вивозити.
Тоді вони святково одягаються
і їдуть бомбити
обмінку.
А обмінка знаходиться в самому
центрі; вони ще пропускають напханий
народом трамвай і аж тоді йдуть
бомбити
свою
обмінку.
А там їм ніхто, виявляється, не радий,
тим більше – коли вони починають забирати
мішки з баблом.
І ось ти ідеш містом, сонячним боком вулиці,
і в тебе все погано – ні грошей, ні роботи, ні соціальних перспектив,
і тут раптом із обмінки вибігають
молодики в святкових спортивних костюмах і біжать
до бехи, наче біатлоністи, що залишили далеко
позаду всіх претендентів на оптове бабло.
Але що можна робити у Харкові, в 94-му році,
з мішком бабла? Його можна здати в оптову обмінку.
Але там вони вже всіх перестріляли. Отож вони
вирулюють під колесами трамвая
і мчать в нікуди.
Але за пару кварталів звідси
є затишний кабак із кокаїном,
котрий називається «Елітний клуб “Карамболь”».
І вони їдуть просто туди і починають розплачуватись
баблом, на якому ще не висохла кров інкасаторів.
І що, і їм приносять їхнє відро кокаїну,
і доки вони схиляються над ним, мов піхотинці над
піхотною міною, убоп по своїх каналах пробиває їхню беху
і починає штурмувати елітний клуб «Карамболь».
І ось ти йдеш собі,
дивлячись,
як над
трамвайними дротами
підіймаються інкасаторські душі, і все, що тобі хочеться, —
це просто нормально потрахатись, хоч раз, хоч раз у житті,
навіть чорт із ними – із соціальними гарантіями,
чорт із
