хто це, але так і не змогла. Вони йшли і йшли мимо мене. Коли ж про йшов останній, я стала і з жахом чекала, що далі буде.
Вона зробила паузу. Сильвестр теж витримав паузу, а тоді спитав:
– І що ж було? Що було далі?
– Нічого, – відповіла Ліда. – Я прокинулася. Дивний сон, правда? Що б він значив?
– Нічого, – сказав Сильвестр.
Нічого не трапилося і з Сильвестром тієї ночі в будинку Ніни. Коли він розплющив очі, огорнутий темрявою, в кімнаті, де його поклали спати, в цьому великому, солідному, як для села, будинку стояла тиша. Її не порушував жодний звук. Світ наче вмер чи завмер у передчутті чогось страшнішого за смерть.
Сильвестр подумав, що добре було б встати й вийти на вулицю. І зустріти там, наприклад, привида Ніниного чоловіка. Хоча він не знав, коли з’являються привиди померлих – відразу після їхньої смерті, після дев’ятого чи сорокового дня?
Він подумав, що це суттєвий недолік для нього як для філолога, котрий таки досконало знав український, а також слов’янський, германський (німецький, англійський, скандинавський) фольклор. З’ява привида померлого – це могло б стати темою якогось специфічного дослідження. Короткого есе абощо.
«Господи, я блюзнір», – подумав Сильвестр.
Але мук совісті не було. Не було навіть бажання сходити в туалет. Тільки відчуття, що він належить до цієї абсолютної тиші.
«Я, очевидно, мав сказати сьогодні щось особливе Ніні, якось її підтримати, – подумав він. – Знайти якісь слова, які, може, вона від мене чекала».
Але він не знав, що саме мав їй сказати. Все, що було колись, – перегоріло. Почуття, здивування Ніниною поведінкою, все, що було… Це він відчув ще раніше, а сьогодні остаточно.
«Але чому тоді ти приїхав?» – спитав він себе.
Відповіді не знайшов. І, як не дивно, до нього поволі став підкрадатися сон.
«Ходить сон коло вікон, а дрімота коло плота, – пригадав він. – Як там далі? Сон питає у дрімоти… А що він питає? Чиї це слова? Не можу пригадати. Чи це з фольклору?»
Тут він пригадав: «Сон питає у дрімоти: де ми будем ночувати?».
«А я маю де ночувати, – подумав Сильвестр. – І останній рядок невідомо чийого вірша – ганьба мені, не можу пригадати автора – я придумав сам. Я засинаю, втікаю у сон. Від кого? Від привида, з яким хотів зустрітися?»
12
Розмова відбулася після ранкового походу на цвинтар, до свіжої могили. Після сніданку, випровадин родичів (лишалися мама і сестра). Сильвестр ще подумав на кладовищі, що весь ритуал – і вчорашній, і сьогоднішній – тема для окремої новели, а може, й повісті або роману. Обрамити дію цим ритуалом чи помістити всередину ритуалу, гм, цікаво…
– Я прошу тебе не дивуватися тому, що ти почуєш, – сказала Ніна.
Вони сиділи вдвох в тій кімнаті, де він ночував. Ніна цього разу була у темносиній кофтині й чорній спідниці. Гладко зачесана і, як і мало бути, сумна, з припухлими повіками.
– Я
