Компанія називалася «Нові іграшки», і представляв її Максим; батько неабияк напружився, вперше побачивши його, такого яскравого й розкутого, проте вже через кілька хвилин вони базікали, мов давні знайомі. Максим умів схиляти до себе людей, угадувати очікування і їм відповідати. Якщо контакт з якоїсь причини не складався – Максим вишукано вибивав співрозмовника з колії, приголомшував, потім налагоджував зв’язок уже на новому рівні. Арсен не здивувався – він сам це вмів. Ніколи не вчився. Але використовував, у житті й у грі, максимально.
Батьки три дні пересіювали договір крізь сито, радилися з юристами й не знайшли підступу: неповнолітньому було запропоновано взяти участь у конкурсі на місце випробувача нової комп’ютерної гри. Не потрібно було платити ніяких грошей – навпаки, за участь Арсена щедро винагороджували. В разі успіху його чекала «цікава робота у вільний від навчання час» (про себе Арсен вирішив, що обов’язково наплює на школу й піде в екстернат). У разі невдачі він, крім грошей, здобував досвід, який потім можна буде використати деінде. Договір можна було розірвати в односторонньому порядку, у будь-який момент. Батьки здивувалися, потім зраділи, цілий тиждень то захоплювалися, то тривожились, і все допитувалися: невже тепер усім школярам таке пропонують? А якщо не всім – то чим він, Арсен, вирізнився?
Цікаво, думав Арсен, вивчаючи візерунки на стільниці. Чим вирізнився грабіжник Толік? Яких успіхів досяг на віртуальному поприщі? І яких успіхів досягли Ігор, Аня, Вадик? Чому Аня явно нервується й не хоче ні на кого дивитися? Ну, з Ігорем усе зрозуміло – сидить, наче кролик в одній клітці з вовком…
– Сьогодні – перша сесія. Кожного з вас проведуть в окрему кімнату. Там є все необхідне: їжа, питво, вигоди, душ. І, зрозуміло, термінал для входу в локальну мережеву гру. Ігровий світ простий надзвичайно. Це тропічний острів зі звичайними ресурсами: деревина, кремінь, укриття, вода, ягоди, риба. Ви повинні створити персонажа й за ігровий день захопити якнайбільше ресурсів. Бо як настане ігрова ніч, тропічний острів перетвориться на крижану пустелю, і персонажі, що не впоралися із завданням, умруть, – Максим помовчав, наче на секунду засмутившись, потім підбадьорливо всміхнувся. – Можна створювати альянси. Можна укладати союзи. Можна брехати. Зрозуміло, можна маніпулювати. Це гра.
– Ми будемо в костюмах? – Ігор раптом пожвавішав.
– Тобто?
– Я маю на увазі, нам дадуть костюми й шоломи для віртуальної реальності? – Ігор облизнув губи. Сутулий і блідий, він був з тих запійних гравців, що перетворюються на приставку до машини й можуть умерти від виснаження, якщо мама не підсуне до монітора тарілку з бутербродами. Схожий на мене, сумно подумав Арсен.
– Ні, – Максим усмішкою присмачив неприємну новину. – Сьогодні все як звичайно: ви будете сидіти за моніторами. Але не переживай, Ігоре, це ж тільки перше випробування!
– Що за зброя? – поцікавився Толік.
– Тільки язик, –
