у віці п’яти років Микоша Гоголь почав писати вірші. Ніхто, правда, не розумівся на них. Одного разу В. В. Капніст заїхав до батька Гоголя і застав його п’ятирічного сина за пером. Капністу вдалось прочитати ці вірші, і він сказав про маленького віршувальника: «З нього буде великий талант, тільки дай йому доля в керівники учителя-християнина». У шкільні роки Гоголь був добре знайомий з творчістю Капніста, цінував і любив поета. Коли 28 жовтня 1823 року Василь Васильович помер (він похований у рідній Обухівці), Гоголі не відразу повідомили про це сину, боячись травмувати його вразливу душу. Дізнавшись про це, Микоша з образою писав батькам із Ніжина: «…З найбільшим жалем я дізнався про смерть Василя Васильовича Капніста, але ви мені про це нічого не сказали. Наче я до сих пір дитина…»
З почуттям глибокої поваги ставились до Гоголів і діти В. В. Капніста, особливо син Іван Васильович і дочка Софія Василівна, у заміжжі Скалон, яка залишила нащадкам свої спогади про декабристів і М. В. Гоголя, якого вона добре знала ще з дитячих і юнацьких років. Перед від’їздом у Петербург після закінчення Ніжинського ліцею Гоголь навідався влітку 1828 року в Обухівку попрощатися з Капністами, вклонитись могилі письменника, який передбачав йому велике майбутнє. Тоді він сказав дочці письменника: «Прощайте, Софіє Василівно! Ви, звичайно, або нічого про мене не почуєте, або почуєте щось дуже хороше». Дружні стосунки з Капністами Гоголь підтримував до кінця своїх днів. Уже будучи відомим письменником, кожного разу навідуючи Василівку, приїздив і в Обухівку. Живучи останні роки в Москві, Гоголь часто зустрічався з Іваном Васильовичем Капністом, який служив у той час московським цивільним губернатором. І. В. Капніст в числі найближчих людей навідував Гоголя в останні дні його життя, прагнучи розвіяти його депресивний стан. Приїздила із Полтави також і Софія Василівна Капніст. Чи згадував тоді Гоголь знаменитий парк Капністів і сімейне кладовище, де на могилі В. В. Капніста стояв камінь із синього граніту і епітафією:
Капнист сей глыбою покрылся;
Друг муз, друг Родины он был;
Отраду в том лишь находил,
Что ей, как мог, служа, трудился,
И только здесь он опочил.
Як потім зізнавався М. Гоголь, «від одного тільки Капніста почувся аромат істинного душевного почуття і якась особлива антологічна чарівність, доти незнайома». Цікаво, що зовсім недалеко від Василівки, щось із десяток верст, у 1780 році в селі Устивиця в сім’ї здрібнілого шляхтича народився зачинатель російського і українського роману Василь Трохимович Наріжний. Доля розпорядилася по-своєму, і він по ступив у гімназію і пансіон при Московському університеті. Далі ми ще згадаємо про роль і творчість Наріжного як попередника Гоголя у зображенні широкої сатиричної картини тодішнього життя імперії, де Україна-Малоросія продовжувала бути провідним генератором і каталізатором духовного поступу.
Щоб по-справжньому зрозуміти письменника, треба поїхати на його батьківщину. У цьому переконуєшся кожного разу, коли бачиш,
