, як сьогодні. Вчені-історики вивчають історичний шлях народів Землі.
Звідки ми знаємо, як жили люди сотні та тисячі років тому?
Люди, які жили на Землі, залишили якісь «сліди» свого існування. Це можуть бути поховання, рештки будівель, деякі речі, малюнки тощо. Вчені називають їх матеріальними історичними джерелами (предметами матеріальної культури).
Історія – це стародавнє грецьке слово. В перекладі воно означає «дослідження» та «розповідь про події».
Знайти «сліди» давнини дуже нелегко. Мабуть, ви помічали, що навіть за кілька днів на домашніх речах може з’явитися тонкий шар пилу. А за тисячі років товстий шар землі, піску, пилу покрив кістки та речі стародавніх людей. На ньому виросли трава та дерева, а іноді розташувалися селища або міста. Коли вчені знаходять місця, де залишилися «сліди» життя стародавніх людей, вони проводять розкопки.
Наука (чи допоміжна історична дисципліна), що вивчає життя людей за матеріальними джерелами, називається археологією, тобто «наукою про давнину». Вчені-археологи навчилися досить точно з’ясовувати вік своїх знахідок завдяки спеціальним методам (способам датування).
Близько п’яти тисяч років тому деякі народи винайшли знаки для письма. З’явилися надписи та тексти (серед них – літописи, законодавчі акти), завдяки яким ми можемо дізнатися про минуле. Ці тексти називають писемними історичними джерелами або історичними документами.
Крім того, етнографи описують звичаї та традиції, записують та вивчають міфи, казки, пісні різних народів (фольклор). В них також зберігається пам’ять про сиву давнину.
Ось завдяки чому ми можемо вивчати історію.
Щодо досліджень з історії України (історіографії), то необхідно звернути особливу увагу на праці Д. Бантиша-Каменського, М. Костомарова, М. Драгоманова, О. Єфименко, Д. Яворницького, М. Грушевського, І. Рибалки, О. Субтельного, П. Толочка та інших вчених.
Як рахувати роки в історії?
Стародавні люди знали, що через рівні проміжки часу настає літо – пора збору врожаю. Вони поділяли час від одного збору врожаю до іншого. Так виникло рахування часу за роками (за «літами»). На Русі запис подій за роками отримав назву «літопис», який теж пов’язаний зі словом «літо».
Рік, в якому відбулася подія надзвичайної ваги, ставав першим роком літочислення. Римляни рахували час від заснування міста Рима (754 або 753 рік до нашої ери). Наступні роки називалися другим, третім і т. д. Стародавні греки рахували роки свого календаря від року, коли відбулися перші Олімпійські ігри (776 рік до нашої ери). Стародавні євреї рахували час від умовної дати створення світу: єврейська ера «від створення світу»-3761 р. до н.е. (наприклад, 5765 рік єврейського календаря відповідає 2004 року нашої ери).
З поширенням християнства рахувати час в багатьох країнах почали з року народження Ісуса Христа-753 (754) рік від заснування Риму за римським календарем. Час з першого року християнської ери до сьогодення ми називаємо нашою ерою, а пишемо скорочено н.е.
Багато подій відбулося раніше Різдва Христового. Ми говоримо, що вони були до нашої ери, а пишемо до н.е.
Землеробство виникло приблизно 8 тисяч років до н.е. Отже, до нашої ери минуло близько 8 тисяч років та ще 2 тисячі років нашої ери, всього близько 10 тисяч років. Мідь почали обробляти приблизно 5 тисяч років до н.е., тобто близько 7 тисяч років тому. Писемність виникла приблизно 5 тисячоліть тому в Месопотамії (Межиріччі Тигру та Євфрату, на території сучасного Іраку) і Єгипті. За скільки тисячоліть до нашої ери вона виникла? Приблизно в кінці 4 – на початку 3 тисячоліття до н.е.
Мусульмани рахують роки від хіджри – переселення пророка Мухаммеда з рідного міста Мекки в сусідній оазис Ясріб (Медіну), яке відбулося у вересні 622 року н.е.
Історичні джерела складають основу досліджень. Без сукупного їх вивчення неможливе пізнання історії. Основними джерелами курсу історії України вважаються наступні:
– археологічні пам’ятки, предмети матеріальної культури;
– писемні джерела найдавніших часів (наприклад, літописи);
– документи державних та партійних діячів, які брали участь у важливих історичних подіях;
– документи та матеріали політичних партій, організацій та рухів;
– державні акти, закони, рішення урядів;
– матеріали державних, профспілкових та інших архівів, періодичні видання (газети, журнали), радіо, телебачення;
– мемуарна література (спогади сучасників подій);
– фольклор.
