style="font-size:15px;"> 1927 p., успішно закінчивши гімназію, Степан мав намір поїхати на навчання до Української господарської академії в Поде-брадах (Чехословаччина), але не зміг одержати паспорт для виїзду. Довелося залишитися вдома на рік. У рідному селі займався господарством і культпросвітньою діяльністю: керував театральним гуртком і хором, заснував військово-спортивне товариство «Луг», брав участь в організації кооперативу. Міцна сільська школа в Старому Угринові з'явилася теж завдяки старанням Бандери.
На той час Степан уже був членом Української військової організації (УВО), утвореної в 1920 р. із загонів Січових Стрільців на чолі з Євгеном Коновальцем. За дорученням УВО Бандера вів пропаганду в рідному і сусідніх селах. У стихію підпільної роботи він занурився, ледь вступивши на агрономічний факультет Львівського політехнічного інституту. Хоча Степан чесно намагався навчатись, диплом інженера-агронома він так і не отримав: перешкодила політична діяльність і арешт.
1929 р. завершився процес об'єднання всіх націоналістичних організацій Західної України в єдину Організацію українських націоналістів. Провідником (керівником) ОУН був обраний Євген Коновалець, а створена раніше УВО ввійшла до ОУН як один з підрозділів. Членом нової організації Бандера став з початку її існування. Уже маючи досвід революційної діяльності, він керував поширенням підпільної літератури, яку друкували за межами Польщі. На цей період припадають його перші арешти, що стали школою політичної боротьби.
Незабаром Степан Бандера ввійшов до складу Крайової екзекутиви (виконавчого органу) ОУН, посівши посаду секретаря відділу пропаганди в Західній Україні. Він дійсно підніс пропаганду національної ідеї на високий рівень. Почалися масові акції, що мали на меті пробудження політичної активності народу. Зокрема, Бандера задумав і провів «Шкільну акцію», коли учні викидали зі шкіл польські герби і прапори, відмовлялися відповідати польською мовою і бойкотували вчителів-поляків. «Антимонопольна акція» являла собою відмовлення українців купувати горілку і тютюн. ОУН закликала: «Геть з українських сіл і міст горілку і тютюн, тому що кожен гріш, витрачений на них, збільшує фонди польських окупантів». Польські газети негайно подали це як черговий доказ українського антисемітизму: адже власниками питних закладів, як правило, були євреї.
Для проведення таких акцій були потрібні чималі кошти. Тому бойовики ОУН, перебуваючи у стані війни з польською державою, часто грабували банки і поштові відділення. При цьому іноді гинули випадкові перехожі. Звичайно, такі дії завдавали удару по іміджу організації. Зрозумівши це, Степан Бандера заборонив акції експропріації. Вирішено було зосередитися на політичній пропаганді.
На початку 1933 р. конференція Проводу ОУН у Празі затвердила Степана Андрійовича на посаді крайового провідника. Почалася серйозна робота з розширення структури ОУН і організації підпільного навчання кадрів. Щоб іще раз нагадати про цілі боротьби
