прив'язав коня й пішов вулицею в ліс. Двоє його вірних ішло тридцять кроків ззаду. За селом Матте оглянувся й не сказав ні слова. Це значило, що латиш нічого не має проти, і люди можуть не боятись.
В лісі Матте вибрав високого дуба, скинув чоботи й подерся вгору. Люди стояли внизу мовчки, не рухаючись. Матте п'ять хвилин роздивлявся навкруги в бінокль.
Зліз, і всі пішли назад.
Раптом латиш скочив у кущі й ліг. За ним це зробили його люди, не розуміючи нічого. Скоро на дорозі виткнулось троє. Латиш придивився в бінокль і потім спокійно вийшов на дорогу з кущів.
Вершники побачили піших, і миттю серед тиші лісу лунко прокричали постріли. Багато берез було перепсовано кулями, а вечір злазив по драбині тихо й вештався вже в подихах лісу.
Латиш ішов просто на вершників і грався ліщиновою гілкою. Його хлопці йшли один за одним ззаду. Один вже волочив ногу, а другий витирав щось червоне з обличчя.
Вершники позскакували з коней і перестали стріляти. Вони тримали голови піших на мушках і терпляче чекали ворожих намірів.
– Стій! – крикнув один вершник.
Матте продовжував іти вперед, ламаючи гілку, а один з його людей похмуро вилаявся й сказав їм останній параграф «послужного списку» Матте.
– Гади чортові, – вилаявся вершник, – чому ж ви мовчали?
– Доволі, – вирішив один із людей Матте, – катись, доки не покуштував кулі!
Латиш проходив мимо спокійно й не дивлячись на тих, що стріляли. Тоді один з вершників заступив дорогу.
– Здоров, Шурка!
Матте підвів помалу очі й придивився. Потім подав руку, щось буркнув.
– Братішка, та ми ж умісті на «Коршуні» були. Зараз я в антилерії, їду на розвідку. А ти, братішка, що робиш?
Матте помалу одвів назад руку й кудись нею показав.
– Треба там придивитись до вітряка на горі, – сказав Матте й пішов дорогою. Через кілька кроків він вернувся й простяг товаришеві з «Коршуна» руку:
– На, братішка!
Тоді, як ніч розсипала на небі золоте просо й вітер куйовдив гриви коней, – товариш Матте гнав свою тінь аж до станції. Там він, як вихор, скочив у вагон і надушив кнопку дзвінка два рази. Це значило, що через п'ять хвилин буде три дзвінки, а потім, коли поїзд не зірветься з місця, – багато буде мертвих.
Поїзд рвонувся після третього дзвінка й пропав на далеких рейках.
Командира дивізіону тов. Доєнгардта здивував від'їзд із села тов. Матте. Коли ж закохкав на станції паротяг і поїзд Матте кинув по дорозі іскор, – тов. Доєнгардт здивувався ще більше. Ніяких розмов у них із тов. Матте не було – лише вислухали вони вдвох заяву чужого селянина про те:
що троє розвідників лежать покатовані коло вітряка;
що заманила їх дівчина в червоній хустці;
що в селі стоїть ворожий легіон;
що дівчина чужа, не наша, живе в селі з матір'ю;
що вона сказала розвідникам
