шляху до свого виправдання.№ 1
(Той що повісився)
Скрипаль-іронія
смичком леза
торкнеться струн твого сухожилля
хай простір наповниться
червоним розквітом
мелодії твого єства
І полісмен занесе до протоколу
Сталевий шлагбаум
перекрив шлях для руху трамваїв
рейками твоїх судин
Гільйотина спрацювала
і голова твоєї руки
важко впавши покотилась
холодною бруківкою
Тіло ж руки
мов зрубаний півень
продовжувало битись в конвульсіях
але тебе
то вже стосувалось
щонайменше
№ 2
(Той що повісився)
Ось дивись —
ти виснеш якимось
тропічним фруктом
що вже устиг
ледь підгнити
Або ж
електричною лампочкою
в нутрощах якої
поміж затихаючих
молекул б'ється
маленька муха
переляку
Чи інакше
звиваєшся черв'яком
на гачку
власної смерті
вилискуєш сережкою
в її вусі
Гидко дивитись
як осунулась
десятиповерхова
будівля твого тіла
Лише нігті
на руках і ногах
продовжують повільно
рости
І врешті якийсь селекціонер
розламавши тебе мов яблуко
навпіл
побачить твої легені —
вагітні останнім повітрям
№ 3
(Той що розбився)
Дах бачиться згори
фотонегативом чорного квадрата Малевича
надворі ніч то й не дивно
що дахами снують сновиди
в пошуках п'ятого виміру
прусаки як і люди
хворобливо переносять висотні умови
тож на даху їх зовсім немає
дрібний щебінь нагадує часи
коли навколо буяв океан
він відступив а натомість
з-під води оголився білий острів даху
і вже черговий сновида
відчуваючи в порожнечі колишню міць води
стрибає вниз
№ 4
(Той що втопився)
І коли ти поглянув назад
твої сліди ще трималися на хвилях
мов померлі риби
Дорога була занадто довгою
повільно
мов ніж у масло
ти почав опускатися
під воду
І паралельно тобі
йшли на дно
свинцеві злитки
твоїх слідів
Лише розчепірившись
на тонкій плівці води
тримався поверхні
набряклий
вишневий хрест
що чимось
нагадував
