Дядечко на ім’я Бог. Євген Положій

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Дядечко на ім’я Бог - Євген Положій страница 11

Дядечко на ім’я Бог - Євген Положій

Скачать книгу

запивали мінералкою. Молодий бедуїн, яких тут безліч – вони тут і живуть, і торгують, виконуючи, мабуть, роль північних індіанців у етнорезервації, – настирливо пропонував російською: «Ослік! Ослік!». Бедуїн сидів на верблюді і жадав бакшишу, тобто грошей. Їзда верхи на бедуїнському віслюкові, який, як і годиться усім віслюкам, спокійно стояв поруч і замріяно дивився в землю, мене аж ніяк не приваблювала. Нас уже почали оточувати інші бедуїни, пропонуючи псевдоантичний товар, тож треба було терміново брати ініціативу в свої руки – вони цього не люблять. Тобто якщо вам нав'язливо пропонують щось придбати, найкращий спосіб – не менш нав'язливо пропонувати свій товар. А якщо вас задовбують питаннями, то починайте запитувати самі, при цьому намагайтесь не робити пауз і не зважати на відповіді.

      – А у вас скільки дітей? – запитав я у похилого віку бедуїна, який неквапливо йшов по сіро-жовтому піску, тримаючи в руках буси з кістки верблюда та кольорові камінці, які продавав туристам аж за три динари.

      – У мене двадцять дітей! – відповів бедуїн.

      Я був шокований.

      – Ви – щаслива людина! – голосно вигукнув я.

      – Я – втомлена людина, – усміхнувшись, сказав бедуїн і пішов далі торгувати нехитрим крамом. За ним потягнулися інші, даючи нам змогу доїсти останній апельсин у спокої. Люсі, закутана від піску і сонця у хустку, з-під якої косо поблискували очі, пішла ліворуч, а я подерся на гору Жертвоприношень. Треба сказати, що я вже не чув під собою ніг. Фізичне навантаження для мене, жителя столиці, було завелике. Востаннє я стільки ходив пішки, мабуть, у дитинстві, якщо ходив узагалі коли-небудь. Але я мав надзвичайне піднесення, тому, незважаючи на втому і крутий підйом, таки видерся на ту гору. Прекрасний краєвид – світло-блакитне небо і великий кам'яний вівтар жертвоприношень із солідним кровостоком (наче тут різали не людей, а слонів) – забрав мої очі. На якусь мить мені навіть здалося, що, крім цих двох речей, у світі більше нічого не існує. Небо висіло настільки близько, що здавалося, я зачіпаю його головою. Я ліг на теплий камінь і заплющив очі. «З кам'яними могилами все ясно – ось вони, у всіх скелях. То, може, цей вівтар – кам'яне Небо? Тобто батько мав на увазі, що близькість цієї скелі до неба і робить його кам'яним?»

      Дивно: за кілька хвилин сили відновилися.

      Ятка із сувенірами стояла й тут, у ній торгували дві молоденькі бедуїнки – судячи з усього, сестри. Одна з них, досить симпатична, грайливо запропонувала на вибір черепашок або слонів, оригінально зроблених зі світло-сірого каменю. Таких я бачив і внизу, але в неї були дешевші, і я за 2 ді, тобто 2 динари (3 дол. США) купив гуртом і черепашку, і слона. «Звідки ти?» – запитала вона. Я сорок восьмий, мабуть, раз на день відповів: «З України». – «Це Євросоюз?» Щоб зайвий раз не пояснювати, завжди простіше сказати «так». Вона запропонувала чаю, який вони кип'ятили тут же на якійсь чудернацькій плитці, і я, зважаючи на майбутній крутий

Скачать книгу