шляхетності. Таким чином готи піднеслися духом і обрали царем Гільдобальда, веронського державця, але той незабаром загинув, і трон дістався Тотілі, який погромив військо цезаря, відвоював Тоскану і Неаполь, отож у руках цезаревих воєначальників залишалася лише остання держава, відбита Велізарієм. Після чого Юстиніан знову покликав Велізарія до Італії, одначе, прийшовши туди з погано озброєними загонами, Велізарій не тільки не зажив нової слави, але й утратив набуте раніше. Справді, поки Велізарій був зі своїми людьми в Остії, Тотіла перед його очима загарбав Рим і, побачивши, що йому не пощастить ні утриматися там, ні безпечно відступити, зруйнував майже все місто, вигнав мешканців, захопив із собою сенаторів і, нехтуючи Велізарія, повів свої загони в Калабрію назустріч тим військам, які поспішали з Греції на допомогу Велізарієві. Одначе той полководець, побачивши Рим кинутим напризволяще, вдався до заходу, гідного всякої хвали: ввійшов у зруйноване місто, відбудував якнайхутчій його мури і повернув до осель його мешканців. Проте в цьому шляхетному заході йому не повелося. Юстиніана в цей час тіснили парфяни, він знову відкликав Велізарія, і той, виконуючи розпорядження свого державця, кинув Італію на ласку Тотіли, який знову ввійшов у Рим. Проте цього разу Тотіла не лютував так, як раніше, – навпаки, зглянувшись на благання святого Бенедикта, вельми шанованого тоді за свою незмірну святість, він навіть надумав відбудувати Рим. Тим часом Юстиніан замирився з парфянами і вже був зібрався послати нові загони на допомогу Італії, але в цьому йому перешкодили слов’яни, нові народи, які прийшли з півночі, переправилися через Дунай і вдерлися в Іллірію і Тракію, отож Тотіла зумів захопити майже всю Італію. Нарешті Юстиніан переміг слов’ян і послав в Італію армію під началом євнуха Нарсеса, воєначальника дуже здібного, який, увійшовши в Італію, розгромив і вбив Тотілу. Недобитки готів, розпорошені після поразки, зібралися в Павії і проголосили царем Тею. Нарсес же, здобувши перемогу, захопив Рим і нарешті під Ночерою розгромив Тею й убив його. Після цієї звитяги в Італії зникла й згадка про готів, які царювали там сімдесят років від Теодоріха до Теї.
VII
Але перш ніж Італія позбулася готів, помер Юстиніан, а його спадкоємець, син Юстин, за порадою своєї дружини Софії, відкликав Нарсеса з Італії і замість нього послав туди Лонгіна. Той ступив у слід своїх попередників і зупинився в Равенні, а крім того, запровадив в Італії новий спосіб правління; не призначаючи, як це робили готи, про вінційних правителів, він послав в усі міста, в усі поселення окремих начальників, так званих дуків. За такого ладу Рим не дістав жодних привілеїв. Були розпущені консули й сенатори, чиї назви ще залишалися до цього часу, влада зосередилася в дука, який щороку призначався з Равенни, і Рим перетворився на Римське герцогство. Так равеннський намісник цезаря, правлячи цілою Італією, здобув титул екзарха. Такий поділ сприяв занепаду Італії, а також її окупації лонгобардами.
VIII
