приготуваннями до того, щоб повернути острів під свою зверхність, помер, а спадкоємець його Карл II сидів у цей час у полоні на Сицилії. Щоб дістати волю, він мусив поклястися повернутися в полон, якщо протягом трьох років папа не дасть згоди передати Сицилійське королівство арагонському роду.
XXV
Цісар Рудольф, замість приїхати до Італії і примножити там славу імперії, послав туди свого посланця з повноваженнями домовитися з містами, які захотіли б викупитися від цісаря на свободу. Багато італійських міст пішли на це і, діставши волю, геть-то змінили свій спосіб життя. Цісарський трон посів Адольф Насауський, а папський – П'єтро дель Мурроне під ім'ям Целестина, який, бувши пустельником вельми святого життя, через півроку зрікся папської тіари, і тоді папою було обрано Боніфація VIII. Небеса, які знали, що настане день, коли Італія вижене французів та німців і залишиться в руках самих італійців, проте не побажали, щоб папи, навіть коли їм не перешкоджатимуть заальпійські чужинці, зміцнили свою владу і вміло користувалися нею, допустили, щоб у Римі піднеслися два могутніх роди – Колонна і Орсіні, які завдяки своєму впливу і покровенству могли раз у раз підривати папську владу. Усвідомлюючи це, папа Боніфацій поклав собі знищити рід Колонна і тому не тільки викляв його, а й проголосив проти нього хрестовий похід. Хоча це й завдало йому якогось ущербку, але ще згубнішим було для Церкви, бо зброя відлучення, така успішна, якщо нею боронили віру, притупилася, коли себелюбство повернуло її проти самих християн. Ось так і вийшло, що надмірне прагнення понтифіків уситити свою хіть поступово обеззброювало їх. До того ж папа позбавив двох кардиналів з роду Колонии кардинальського звання. Ш'ярра, голова цього дому, таємно утік з Рима, потрапив у полон до каталанських піратів, і його прикували до галери. Але в Марселі його впізнали і послали до короля Філіппа Французького, якого Боніфацій викляв і позбавив королівського сану. Зміркувавши, що явна війна з римськими першосвящениками завершується або поразкою, або наражає на велику небезпеку, Філіпп поклав собі піднятися на хитрощі. Прикинувшись, ніби прагне замиритися з папою, він нишком відправив Ш'ярру до Італії, а той, діставшись до Ананьї, де стояв Боніфацій, скликав уночі своїх прихильників і полонив його. І хоча ананьїчани незабаром визволили папу, образа для намісника Христового була таким ударом, що він рішився ума і сконав.
XXVI
Саме Боніфацій ухвалив 1300 року постанову про відзначення ювілею, розпорядившись, щоб його надалі святкували кожні сто літ. На той час звада між гвельфами й гібеллінами спалахнула на повну силу. Оскільки цісарі кинули Італію напризволяще, багато італійських міст визволилось, але чимало з них стали жертвою тиранів. Папа Бенедикт вернув прелатам з роду Колонии кардинальську шапку і знову прийняв французького короля Філіппа до лона Церкви. З його смертю папою став Климент V, який, бувши французом, переніс папську столицю до Франції, року 1305. Тим часом
