до богемського короля Карла, який указом папи, всупереч Людовіку Баварському, був обраний цісарем. На віддяку Карл послав до понтифіка Нікколо під вартою. Незабаром по тому такий собі Франческо Барончеллі, за прикладом Нікколо, захопив владу трибуна і вигнав з Рима сенаторів. Щоб розправитися з узурпатором, папа не придумав нічого іншого, як випустити Нікколо на волю, послати його в Рим і знову поставити трибуном. Таким чином Нікколо обійняв владу і звелів убити Франческо. Одначе накликавши на себе ненависть роду Колонии, він сам був незабаром убитий, і сенатори знову прийшли до влади.
XXXII
Тим часом угорський цар, поваливши царицю Джованну, повернувся у свої володіння. Але папа, бажаючи мати сусідом Джованну, а не цього царя, зробив усе можливе, щоб вернути її на царство, під умовою, щоб Людовік, її муж, обмежився титулом князя Тарантського, а не вінчався на короля. Настав рік 1350, і папі спало на думку, що ювілей, святкований за ухвалою Боніфація VIII кожні сто літ, можна відзначати кожне п'ятдесятиліття, і він оприлюднив декрет про це. Вдячні за таку благодію, римляни згодилися з тим, щоб він прислав до Рима чотирьох кардиналів з метою реформувати міське правління і призначити потрібних папі сенаторів. До того ж папа проголосив князя Тарантського Людовіка королем Неаполітанським, і на віддяку цариця Джованна подарувала Церкві своє спадкове володіння – місто Авіньйон. На той час помер Лукіно Вісконті, і єдиним державцем Мілана залишився архієпископ Джованні, який навоювався з Тосканою та своїми сусідами і неабияк зріс на силі. Після смерті його спадкоємцями стали двоє небожів, Бернабо і Галеаццо, але Галеаццо скоро сконав, залишивши по собі сина Джана Галеаццо, який і поділив стерно влади зі своїм дядьком Бернабо. Тоді цісарем став богемський король Карл, а папою Інокентій VI, який послав до Італії кардинала Егідія іспанського походження, який діяв так доблесно, що зумів вернути Церкві пошану до її влади не лише в Романьї і в Римі, а й у цілій Італії. Він знову повернув Болонью, окуповану архієпископом Міланським, змусив римлян узяти за сенатора одного чужинця, якого папа мусив щороку призначати в Рим, склав почесну умову з родом Вісконті, розгромив і полонив англійця Джона Гоквуда, який на чолі чотирьох тисяч англійців воював у Тоскані на боці гібеллінів. Папський трон посів Урбан V, і він завдяки таким успіхам задумав одвідати Італію та Рим, куди прибув також цісар Карл. Пробувши в Римі чотири місяці, Карл повернувся у своє царство, а папа – в Авіньйон. Після смерті Урбана папська влада перейшла до Григорія XI, але оскільки сконав також і кардинал Егідій, колишня колотнеча знову пішла по Італії, весь час спричинювана племенами, які об’єдналися проти роду Вісконті. Папа прислав до Італії нового легата на чолі з шістьма тисячами бретонців, а потім прибув до Італії і сам зі своїм двором і осів остаточно в Римі. Сталося це року 1376. Папство перебувало у Франції сімдесят один рік. Незабаром по тому останній папа помер, і натомість обрано Урбана VI. Одначе десять кардиналів
