тільки на неї й могли розраховувати, шукаючи собі багатства й честі. Серед них найбільше уславилися тоді Карманьйола, Франческо Сфорца, Нікколо Піччініно – учень Браччо, Аньйоло делла Пергола, Лоренцо і Мікелетто Аттендолі, Тарталья, Якопаччо, Чекколіно Перуджійський, Нікколо да Толентіно, Гвідо Торелло, Антоніо даль Понте ад Ера і ще багато їм подібних. До них треба додати уже згаданих дрібних володарів та ще римських баронів Орсіні й Колонна, а також синьйорів і шляхтичів королівства Неаполітанського й Ломбардії, всі вони зробили ратну справу своїм ремеслом і ніби змовилися між собою поводитися так, щоб очолювати загони супротивних сторін і по змозі приводити ці сторони до загибелі. Зрештою вони так зневажили ратне ремесло, аж навіть пересічний отаман, проявивши бодай якусь подобу давньої зваги, зумів би ганьбою вкрити їх на превеликий подив нерозумної шанувальниці їхньої – Італії. В моєму літописі згадуватиметься далі чимало про цих нікчемних державців та їхні ганебні війни, але, перш ніж удатися до цих подробиць, мені треба, як я обіцяв, вернутися назад і розповісти про походження Флоренції, аби кожен збагнув, яке становище було цього міста в ті часи і як вона серед усіх тих напастей, яких зазнала Італія тисячу років, вижила і квітне нині.
Книга друга
Зміст
І. Звичай старожитніх республік закладати нові держави та його переваги. – II. Виникнення Флоренції та її назва. Зруйнована царем Тотілою і відбудована Карлом Великим. Флорентійці захоплюють Ф'єзоле. – III. Перша звада в самому місті, викликана месером Буондельмонті, який, давши слово одружитися з однією дівчиною з роду Амідеї, не дотримав його й побрався з дівчиною з роду Донаті (1215), з цієї причини Буондельмонті був убитий, і в місті через те, що одні стали на бік Уберті, а інші на бік Амідеї, пішли розбрат і збройні сутички. – IV. Фрідріх II Швабський підтримує Уберті, а Буондельмонті тягнуть руку за Церквою (1246). У Флоренції, як і в усій Італії, виникають партії гвельфів і гібеллінів. Гвельфів виганяють з Флоренції, але після смерті Фрідріха вони домовляються з гібеллінами, вертаються на батьківщину, і обидві партії збираються запровадити новий спосіб правління в місті (1250). – V. Флоренція поділяється на шість частин – сестьєр, з двома старійшинами на чолі кожної сестьєри. Капітан громадян і подест обираються з числа чужинців. Загони охорони з корогвами, двадцять у місті і сімдесят шість у сільських округах. – VI. Могуть, якої Флоренція досягає за нового ладу. Нові виступи гібеллінів, через які їх виганяють з Флоренції. Гвельфи зазнають поразки в битві на берегах річки Арбії від війська Манфреда, короля Неаполітанського (1260). – VII. Рада гібеллінів в Емполі. Фаріната дельї Уберті виступає на раді проти того, щоб руйнувати Флоренцію. – VIII. Папа Климент IV підтримує флорентійських гвельфів і дарує їм свій прапор. Гвельфи з допомогою Карла Анжуйського посилюють свій вплив (1266), з цієї причини гібелліни вирішують залучити людність на свій бік, вдавшись
