і постановили, що стерпіти таку образу було б ганьбою і що помститися месерові Буондельмонті можна лише одним – його убивством. Щоправда, дехто серед присутніх згадав про лихо, яке може викликати така помста, але тут Моска Ламберті заявив, що хто довго обмірковує справу, ніколи нічого не зробить, і завершив свій виступ відомим висловом: «Справі кінець». Вчинити убійництво вони доручили Мосці, Стьятті Уберті, Ламбертуччо Амідеї та Одеріго Фіфанті. Вранці на Великдень усі четверо сховалися в оселі Амідеї між Старим мостом і Сан Стефано. Коли месер Буондельмонті верхи на білому коні перевозився через річку, гадаючи, що забути кривду так само легко, як зламати дану обітницю, вони наскочили на нього біля підмурку мосту під статуєю Марса і вбили. Це вбивство розкололо все місто навпіл, одні підтримували Буондельмонті, інші – Уберті. І оскільки обидві родини мали свої фортеці, вежі і збройних людей, то воювалися між собою цілі роки, але ні ті, ні ті не зуміли вигнати противника. Ворожнеча їхня теж не закінчилася миром, хіба що іноді вщухала замиреннями. Так вони, залежно від розвитку подій, то трохи заспокоювалися, то розпалювалися знову.
IV
Чвари ці роздирали Флоренцію аж до воцаріння Фрідріха II (1246), який, бувши королем Неаполітанським, поклав собі нарощувати свою потугу для боротьби з Церквою і, щоб зміцнити свою зверхність над Тосканою, підсобив Уберті та його поплічникам, які з його допомогою повиганяли Буондельмонті. І ось наше місто поділилося, як це сталося з усією іншою Італією, на гвельфів та гібеллінів. Тут здається незайвим нагадати, які родини були в одній партії, а які в другій. Отож руку за гвельфами тягли Буондельмонті, Нерлі, Россі, Фрескобальді, Моцці, Барді, Пульчі, Герардіні, Форабоскі, Баньєзі, Гвідалотті, Саккетті, Маньєрі, Лукардезі, К'єрамонтезі, Компьйобезі, Кавальканті, Джандонаті, Джанфільяцці, Скалі, Гвальтеротті, Імпортуні, Бостікі, Торнаквінчі, Векк'єтті, Тозінгі, Аррігуччі, Альї, Сіці, Адімарі, Вісдоміні, Донаті, Пацці, Делла Белла, Ардінгі, Тедальді, Черкі. На бік гібеллінів стали Уберті, Маннеллі, Убріякі, Фіфанті, Амідеї, Інфангаті, Малеспіні, Сколарі, Гвіді, Галлі, Капп'ярді, Ламберті, Сольданьєрі, Чіпріяні, Тоскі, Ам'єрі, Палерміні, Мільйореллі, Пільї, Баруччі, Каттані, Аголанті, Брунеллескі, Капонсаккі, Елізеї, Абаті, Тедальдіні, Джьокі, Галігаї. До того ж до одної і другої партії цих домів нобілів пристали роди пополанів, отож майже все місто роз'їдали їхні чвари. Вигнані з батьківщини гвельфи знайшли притулок в краю Горішнього Валь д'Арно, де вони мали більшу частину своїх фортець, і там вони відбивалися від своїх ворогів як тільки могли. Але після смерті Фрідріха ті з флорентійців, які мали добрий достаток і тішилися великою довірою людності, подумали, що краще об'єднати городян, ніж руйнувати Флоренцію, підтримуючи розкол. Діяли вони так успішно, що гвельфи, вдаривши лихом об землю, вернулися, а гібелліни зустріли їх щиро (1250). Після цього замирення вони постановили, що наспіла зручна нагода на те, щоб запровадити таке урядування, яке забезпечило б їм свободу,
