а багаті пополани були заздрісні, бо їм здавалося, що влада його надмірна. Як на те, трапилася відповідна нагода, волею фортуни пополан поліг у бійці, де брало участь багато нобілів і серед них месер Корсо Донаті. Це був зух над зухами, тому смертовбивство приписано йому. Ось чому його затримав народний капітан, але так справа повернула (чи то месер Корсо не провинився, чи то капітан побоювався його засудити), що його виправдано. Виправдання суду народові не сподобалося до того, що він узброївся і посунув до дому Джано делла Белли вимагати, щоб він добивався виконання ним же запроваджених законів. Джано прагнув, щоб месер Корсо здобув по заслузі, тим-то він закликав народ не скласти, як мав на думку більшості вчинити, зброю, а йти до Синьйорії, нарікати на кривосуддя й просити її ухвалити справедливу постанову. Одначе народ обурився ще більше і, вважаючи, що капітан завдав йому кривди, а Джано делла Белла умив руки, рушив не до Синьйорії, а до капітанового палацу, захопив його і сплюндрував. Цей акт ґвалту розлютив усіх громадян, ті, хто бажав загибелі Джано, поставили все йому на карб. А що в новій Синьйорії засідав один його ворог, його обвинувачено перед капітаном у підбурюванні народу до бунту. Поки тривало слідство в його справі, народ знову узявся до зброї і, підійшовши до оселі Джано, зголосився подати йому допомогу проти синьйорів та проти його недругів. Проте Джано не побажав ні скористатися цим проявом народної симпатії, ні віддавати свою голову до рук магістратам, бо побоювався як хиткості тих, так і зловорожості тамтих. І ось, аби не дати ворогам змоги шкодить йому, а друзям завдати ущербку батьківщині, він пішов на вигнання, гадаючи цим самим поступитися заздрощам недругів, позбавити флорентійців страху, якого вони перед ним зазнавали, і покинути місто, яке з ризиком для життя і на превелику силу звільнив від ярма можновладців. Отож вигнання його було добровільне (1295).
XIV
Після його від'їзду нобілітет знову загорівся надією відзискати колишні свої пільги. Розваживши, що біда їхня криється в розколі, нобілі цього разу домовилися між собою і послали двох посланців до Синьйорії, яку вважали на своєму боці, прохаючи бодай про якесь пом'якшення введених проти них драконівських законів. Тільки-но про це стало відомо, пополани стурбувалися, що Синьйорія й справді може вдовольнити прохання нобілів; незгода устремлінь нобілів з підозрами пополанів спричинилася до збройних сутичок. Нобілі під орудою трьох верховод месера Форезе Адімарі, месера Ванні деї Моцці і месера Джері Спіні закріпилися в трьох місцинах: у Сан Джованні, біля Нового ринку і на п'яцца деї Моцці. Пополани з силами більшими зібралися під своїми значками біля Палацу синьйорів, який стояв тоді неподалік від Сан Проколо. Народ, настроєний проти Синьйорії, послав до синьйорів своїх шістьох делегатів, щоб вони засідали разом. Поки ті і ті готувалися до бою, хтось із числа пополанів і нобілів вкупі з деякими духівниками, які мали добру славу, поклали собі добитися замирення. Нобілям вони нагадали,
