Название:
Автор:
Жанр:
Серия:
Издательство:
Гвідо для утримання вояків оподаткував флорентійців, але це викликало такий спротив, що він не зважився добиватися цього силоміць. Гадаючи, що влада його хитається, він викликав до себе гібеллінських ватажків, і вони постановили силомщь забрати у народу те, що так необачно йому дали. Вони озброїлися, і коли їм здалося, що настала зручна нагода і рада Тридцяти Шести зібралася, вони самі зчинили колотнечу, отож тридцять шість обранців перелякалися і поховалися в своїх оселях. Але одразу з'явилися цехові загони, та ще й при зброї. Довідавшись, що граф Гвідо зі своїми прихильниками перебував у Сан Джованні, вони отаборилися біля Санта Трініта і поставили на чолі війська месера Джованні Сольданьєрі. Граф і собі, з'ясувавши, куди рушив народ, виступив йому навперейми. Народ же не тільки не втік від сутички, а й кинувся на ворога. Там, де сьогодні лоджія Торнаквінчі, загони зійшлися; граф зазнав поразки, і багато його людей наклали головою. Він уже й сам потерпав, як би вночі супротивник, скориставшись панікою серед його прихильників, не вдарив на нього і не убив його. І це так сильно вразило його уяву, що він надумав, не шукаючи іншої ради, не битися далі, а тікати, і всупереч пораді ватажків своєї партії відступив зі своїми людьми до Прато. Як тільки він відчув себе убезпеченим, страх його де й подівся, він визнав свій промах і, поклавши собі виправити його спозаранку, уже на світанні рушив знову на Флоренцію, щоб з боєм удертися до міста, покинутого ним так легкодухо. Але з цим йому не поталанило: вигнати силоміць його з міста народу було б нелегко, але не пустити назад не коштувало великих зусиль. Так відійшов, як непишний, він до Казентіно, а гібелліни поховалися в своїх фортецях. Народ узяв гору, і на радість усіх, кому була дорога республіка, ухвалено об'єднати місто й закликати назад усіх городян, позосталих за містом, як гібеллінів, так і гвельфів. Так повернулися на батьківщину гвельфи після шести років вигнання, а гібеллінам ще раз подаровано провину і дозволено вернутися на батьківщину (1267). А проте народ і гвельфи ненавиділи їх, як і раніше, оскільки останні не могли забути про своє вигнання, а народ добре пам'ятав їхнє тиранство, коли гібелліни справляли своє урядування. Отож і ті, і ті держали камінь за пазухою й далі. Поки Флоренція жила таким життям, пішла поголоска, що Конрадин, Манфредів небіж, іде з армією сюди, щоб захопити Неаполь. Гібелліни знову сповнилися надії вернутися до кормила правління, а гвельфи, розваживши про те, як їм захистити себе від ворогів, попросили Карла допомогти їм при поході Конрадина. Коли підійшли загони Карла, гвельфи настільки посмілішали, що гібелліни вжахнулися і ще за два дні до вступу Манфреда повтікали з міста, хоча їх звідти ніхто й не виганяв.
X
По втечі гібеллінів флорентійці запровадили новий лад в урядуванні. Обрано дванадцять голів, які засідали в магістраті на два місяці, і називалися вони не старійшинами, а Добрими мужами, потім раду довірених з вісімдесяти громадян, так звану Креденцу, і, нарешті, сто вісімдесят пополанів, по тридцять
