як професор, який демонструє студентам-медикам кістку.
– Ніщо не може розповісти про людину більше, ніж її люлька, – сказав Голмс. – Хіба що годинник або шнурки. Власник цієї – чоловік міцної статури, шульга, має прекрасні зуби, дещо недбалий і далеко не бідний.
Мій друг сповістив це ніби між іншим, але я помітив, як він поглядає на мене – чи стежу я за його думками.
– Ви вважаєте, якщо людина палить люльку за сім шилінгів, то це говорить про те, що вона заможна? – спитав я.
– У чашечці – залишки тютюнової суміші, яку торговці називають «гросвенор» і беруть за неї по вісім пенсів за унцію, – сказав Голмс, висипавши на долоню трохи вмісту люльки. – Можна знайти відмінний тютюн, який коштує вдвічі дешевше, а отже, заощаджувати йому не доводиться.
– А як ви здогадались про інше?
– Він має звичку прикурювати від ламп та газових ріжків. Як бачите, люлька обсмалена з одного боку. Слід цей із правого боку люльки, з чого я й роблю висновок, що курець є шульгою.
Спробуйте-но самі прикурити від лампи, і ви, правша, піднесете люльку до вогню лівим боком. Далі ми бачимо, що мундштук прокушено. Тільки сильна людина з міцними зубами здатна на таке… Якщо я не помиляюся, це якраз його кроки на сходах. Зараз ми побачимо об’єкт цікавіший для дослідження, ніж люлька.
Наступної миті двері розчинились і до кімнати увійшов рослий молодий чоловік. Він був одягнутий у темно- сірий костюм, у руці він тримав коричневий широкополий фетровий капелюх. Я б дав йому років тридцять, а насправді він був трохи старшим.
– Перепрошую, – знітився він. – Напевне, я мав би постукати. Дійсно, треба було постукати, але я трохи засмучений, і тому прошу мені вибачити.
Він хутко провів рукою по чолу й опустився на стілець. Хоча варто було б сказати «повалився».
– Я бачу, що ви вже кілька діб не спали, – співчутливо мовив Голмс. – Це змучує дужче, ніж робота. Чим я можу допомогти вам?
– Я потребую поради, сер. Я не знаю, що робити, моє життя закінчилося.
– Вам потрібна консультація детектива?
– Не тільки це. Ви – розумна людина, і мене цікавить ваша думка… думка людини, яка знає життя. І я дуже розраховую на те, що ви мені допоможете.
Говорив він швидкими й уривчастими фразами, і мені здалося, що навіть вимовляти слова йому важко.
– Бачте, це дуже особиста справа, – розпочав наш відвідувач. – Не так і приємно… ні, це просто жахливо, коли доводиться обговорювати поведінку своєї дружини з людьми, яких бачиш уперше в житті! Але мені просто конче треба з кимось порадитися.
– Любий містере Мунро… – проговорив Голмс. Від цього наш гість скочив зі стільця.
– Як! Ви знаєте моє ім’я?! – вигукнув він.
– Якщо ви хочете зберегти анонімність, – посміхнувся Голмс, – раджу вам відмовитися від звички писати своє ім’я на підкладці капелюха. Ми з моїм другом чули немало
