продовжував гість своє розпитування. – «Стежив за зведеннями з фондових бірж». – «Одразу видно справжнього маклера! – вигукнув він. – Не заперечуєте, якщо я влаштую вам невелику перевірку? Ну-мо – курс ейрширських акцій?» – «Сто шість із четвертиною – сто п’ять і сім восьмих». – «А новозеландські об’єднані?» – «Сто чотири». – «Дивовижно! – закричав Артур Піннер, сплеснувши руками. – Усе так, як мені й розповідали. Хлопчику мій, ви надто хороші, щоб працювати звичайним маклером у Моусона!»
Я тільки рота роззявив.
«Знаєте, – пробурмотів я, – я витратив багато сил, щоб знайти місце, і мені не хотілося б від нього відмовлятися». – «Друзяко, та з вашими здібностями, це все одно що з гармати по горобцях стріляти! Моя пропозиція, певно, може здаватися дуже скромною, але порівняно з тим, що ви матимете у Моусона, це небо й земля. Вам на коли призначено?» – «На понеділок». – «Думаю, ви туди не підете». – «Не піду?» – «Так, сер. До того часу ви вже обіймете посаду комерційного директора «Франко-Мідландської компанії залізних виробів», що має сто тридцять чотири відділення в містах і селах Франції».
Мені забило дух.
«Ніколи про таку не чув», – сказав я. «Не дивно. Компанія не кричить про свої успіхи на кожному кроці, бо її статутний капітал сформований із приватних вкладів, і тепер вона приносить дуже хороший дохід, а тому й не допускає чужинців. Мій брат, Гаррі Піннер, є одним із засновників. Знаючи, що я збираюсь повертатися до Лондона, він попросив підшукати вправного фахівця. Ми можемо запропонувати вам усього п’ятсот фунтів на рік, але це тільки початок».
Я не повірив своїм вухам.
«П’ятсот фунтів на рік!» – «Додатково ви будете мати один процент із кожної угоди, підписаної вашими агентами, а це, можете повірити, виллється в суму куди більшу». – «Та ж я геть зовсім не розуміюся на залізних виробах». – «Яка різниця, адже ви – прекрасний фінансист».
У мене голова паморочилася, але я все ж таки засумнівався.
«Буду з вами відвертим, – сказав я. – У Моусона мені обіцяли лише двісті фунтів, одначе це – фірма відома, з хорошою репутацією, а про ваші франко-мідландські вироби я знаю так мало, що…» – «Молодець! – закричав Артур Піннер і ледве не поліз обійматися. – Ви – саме та людина, яка нам потрібна! Відразу видно хватку. Ось сто фунтів, і, якщо ми домовилися, забирайте їх як аванс». – «Чудово, – відповів я. – Коли розпочинати роботу?» – «Завтра о першій будьте в Бірмінгемі, – сказав він. – Ось записка, віддасте її моєму братові. Знайдете його за адресою Корпорейшн-стрит, 126б, там компанія тимчасово винаймає помешкання». – «Містере Піннер, я не маю слів, щоб висловити свою вдячність», – сказав я. «Не варто, хлопчику мій. Ви на це заслуговуєте. Залишилося владнати дрібні формальності. Ось аркуш паперу, будь ласка, напишіть «Згоден виконувати обов’язки комерційного директора компанії з обмеженою відповідальністю «Франко-Мидландські
